Міні-мандрівка
[…Скелі Довбуша…]

Сказати, що я дуже скучила за горами – не сказати нічого! Востаннє я бачила Карпати ще з огрядним животиком напередодні нового року. То ж ми вирішили зловити осіннє тепло і вирушити в свою першу міні-мандрівку утрьох. Не дарма ж машину купували! 😋

Скель Довбуша насправді є декілька, сам Олекса дуже популярний у Карпатах, місцевий супер-герой, який вмів поквитатись із багатіями-панами! То ж усі міфічно-містичні місця мають прив’язку до його життя: там він жив, там любив, там ховав скарби опришків… Цього разу ми поїхали до скель, що на Болехівщині.

На авто зручно добиратись маршрутом Львів-Стрий-Моршин-Болехів, далі починається поганенька дорога в сторону села Бубнище, перед яким беремо лівий поворот і рушаємо до скель. На ямах прийдеться добряче потовктись, але є хороша новина – під’їхати можна до самих скель (заплативши на пропускному пункті 20 грн.). Нам, як молодим батькам із Дарусею в слінгу, це дуже підходить 🙂 По дорозі є декілька колиб-ресторанів, де можна підкріпитись баношем, юшкою чи шашликами. Порції не вельми великі, але банош із бринзою смачний 😉

Тепер про сам скельний комплекс: епіцентр – скеля “Замок”.

Велике подвір’я, де за вами спостерігатиме скельний сонний лев. Для розваги можна заглянути у дві невеликі печерні кімнатки, але найцікавіше – це видертись на гору, звідки відкриваються красиві краєвиди на інші скелі, гори, ліси. Треба бути обачним із тим лазанням: оскільки місце популярне, то поверхні дуже стесані ногами і слизькі. Є декілька поручнів, але загалом безпечного “облагородження” тут немає. Незаважаючи на це, охочих покарапкатись багацько. Для цього можна скористатись двома підйомами, що починаються із сходів, а далі вже вмикаєш фантазію і гнучкість тіла 🙂 Справа від “Замку” є прохід між скелями, який плавно звужується до невеликої щілини і називається “Вхід в чистилище”. За легендою Олекса там собі вибирав хлопців в загін опришків: хто пройде, той прийнятий, а хто ні – вартує більше подбати про своє тіло і потренуватись 🙂

Цікаво, що кожна скеля має свою назву і не всі вони вказані на туристичних картах, зате в інтернеті можна начитатись багато варіацій на цю тему: “Поцілунок собаки-барабаки”, “Шлях самурая”, “Корчма при дорозі”, “Політ над гніздом зозулі”, “Лісоповал”, “Валіза Сальвадора Далі”… Більш відомі назагал позначені тут:

Я думаю то цікавіше самим дивитись і вигадувати на що схожа скеля, така собі гра як із хмарками на небі. Тим паче ліс довкола дуже красивий, оброслий мохами і всіяний грибами. Так і хочеться грайливо перестрибувати з ноги на ногу, вдихати свіже повітря на повні груди і гратись в асоціації. Даруся ж забавлялась у свою гру: згуби шкарпетку, непомітно від батьків! 😁

Увесь скельний комплекс можна обійти за півтори-дві годинки, залежно від темпу. Маршрут не промаркований, то ж обираєш собі кращу ліпшу стежку і гуляєш. Коло крайніх скель є красиве облаштоване місце для наметування. Рівненька поляна, збитий дерев’яний стіл та лавки, місце для вогню, а поруч й джерело. Дуже навіть не зле, запам’ятовуєм на випадок роздумів, де б то з Дарусею заночувати в наметі 🙂

Наш вихідний вдався! Це цікава альтернатива прогулянки у місті, коли є і погода, і можливість. Даруся привчається до автомобільних мандрів, а ми набираємось більше батьківського досвіду поза межами звичних умов, і головне – всі щасливі і задоволені!