Місяць четвертий
[…Допитливі очі…]


Начитавшись мудрих книг про грандіозні зміни після 3 місяців, я з нетерпінням і.. острахом чекала того четвертого місяця. Це ж завершується так званий “четвертий триместр вагітності”, коли і мама, і дитина повністю відчувають себе одним цілим. І хоч пуповина нас уже не з’єднує, але якщо мене питають: “як у тебе справи?”, я мимоволі відповідаю: “у НАС все файно, вчИМОСЬ плавати, ходИМО гуляти”. Наче займенник “Я” перестав існувати! Що ж, тепер малеча стає все більш цікавою до світу, аніж до мами 🙂 Норовить роздивлятись все довкола навіть під час такої святої справи як їдження (!), закидає голову з великими очима, спостерігає і лише за декілька секунд розуміє, що перестала їсти. Голод не тітка, але, здається, допитливість бере гору!

Окрім цього Даринка розговорилась не на жарт. Поки що це звуки, склади, агукання, але часто і співи-завивання 🙂 І як же солодко чути ті звуки у нашому домі, варто тільки зупинити в голові цю мить і подумати: “тепер в нашій квартирі такий солодкий дитячий лепет!”… і це класно!

Хоч доця подолала позначку 7-ми кілограм і своїми пампулястими щоками викликає у всіх довкола бажання її затусяти і зацьомати, але вона наполегливо працює над тим, щоб перекидати свою дупцю з боку на бік. Наша перемога – переворот зі спини на животик. Так цікаво, Даруся винайшла свої лайфхаки, як перевертатись: при повороті з живота на спинку вона спершу схиляє голову вбік, приземляється плечем, а тоді по інерції перекручує дупцю, а з переворотом на живіт – спершу розхитує ногу і закидає її на бік, тоді викручує дупцю, а далі треба встигнути закріпитись руками. І повзе вона тепер теж зовсім по-дорослому, раніше відштовхувалась ніжками від опори і як ковбаска просувалась на животі вперед, залишаючи руки позаду. А зараз зрозуміла, що ручки треба перекладати. Таке враження, що у дітей заархівовані вміння в голові і коли приходить відповідний дедлайн вони розархівовуються. Часом такі прориви треба дуже добре пильнувати. Якось сиджу собі за комп’ютером, а за мною на ліжку “пропливає” на спині доця, відштовхуючись п’ятками від матрацу. Я цю картину побачила в той момент, коли Дарусина голова плавно з’їжджала з ліжка… в останній момент вхопила її за ногу! Падіння не відбулось, я чуть не зімліла від страху, а доця весело хихотіла.

Узагалі вона тепер все частіше і більше регоче! Головне знайти чарівні “кнопки”: зацілувати лоскоти на шиї, потрусити ніжками, імітуючи біг, попікати улюбленою іграшкою, показати Дарусі її відображення у дзеркалі (вона поки не розуміє, що це вона, але мило посміхається до дитинки у дзеркалі… щоразу!).

До речі про заціловування, був у нас веселий епізод пов’язаний із татком 🙂 Ми валялись утрьох на коцику, Макс активно розмовляв з доцьою і цьомав їй животик. Ми собі щось говорили-балакали і тут… помічаємо, що дитина покрилась якось дивною алергією, маленькими червоними цятками, і їх десятки. Макс відразу ж почав питати, що я їла, чи не було чогось “такого”. Я вже починаю себе картати за те за се і тут до мене доходить, що цятки зовсім не маминого походження… це таткова борода наколола Дарусину ніжну шкіру  Макс спершу не вірив, спробував цілувати і в інших місцях, де за якийсь час виступили ті ж червоні цятки. А мораль історії проста: не завжди мама у всьому винувата! 😀 Часом це варто собі повторювати як мантру, бо чомусь у нас так повелось, що винуватець завше Мама: животик крутить – не те з’їла, захворіла дитина – не догледіла, подрапалась – мама відпустила пазураки і так далі. І чи бачив коли хто дитину, яка ніколи не плаче, не хворіє і не має подрапин? Невже всі мами такі погані? 🙂

Цей допис точно не буде про людські стереотипи, “а що люди скажуть” і решту казкових міфів про вигодовування та виховання дітей. Але якщо це читають майбутні чи новоспечені мами, впевнена ви теж із цим стикнетесь. То ж головна тут порада: не приймати усю інформацію ззовні, як конче правильну. Краще все піддавати сумніву, дослідити, почитати, а тоді вирішувати чи варто слухатись тих порад. Я для себе виокремила певні джерела, спільноти, людей, погляди яких мені імпонують і здаються доречними, на їх думку більше покладаюсь. Добре, що у Львові є всякі цікаві дійства, де можна почути інформацію, підкріплену фактами та дослідженнями. А поза тим, я щасливчик, бо маю двох мудрих сестер-мам, які завше підкажуть як то краще вчинити, поділяться досвідом, підтримають. Люблю наші здибанки, які тато любо називає “Бабчатніком” 🙂 Тільки уявіть собі троє дорослих дівчат із п’ятьма доцями коло них 😉 Така у нас банда!

Ну і говорячи про мою щасливу вдачу хочу загадати ще раз мого Макса, який з власної ініціативи запропонував понести Дарусю у шарфі, тепер він у нас має гордий статус: СлінгоТато 🙂

Цього місяця нам нарешті вдалось поїхати у тернопільське село до нашої бабусі, а Дарусиної прабабусі-Стефусі. Я поласувала ягодами, всім з грядки, домашнім, смачним, ну а Даруся дивилась на індиків-курочок-качечок та решту сільських тварин 🙂 Не факт, що вона пам’ятатиме це, але те, що прабабуся їй співала, жартувала, тримала за руці – то безцінні моменти…

Завершували ми свій гоноровий четвертий місяць прогулянкою у Стрийському парку (щоразу дивуюсь яке ж свіже і солодке там повітря!). Мали спонтанну, але дуже душевну здибанку із нашим другом Яремою та його батьками. Десь паро дописів назад я писала про фото, де Ярема взяв Дарусю за руку, на цей раз він ще й приспівував і цілував доні руки 😀 Ото я розумію джентельмен!

Ну і дописуючи наш “звіт” поділюсь своїм новим лайфхаком: у мене на столі коло ліжка завше лежить співаник, який є чудовим інструментом для заколисування Даринки (і мені цікаво, бо поспівати люблю та й репертуар широкий, і для доці не тільки колискові, а й народні, сучасні, улюблені мамині пісні 🙂 ). З останніх спостережень – найкраще доня засинає під пісні О.Е., особливо ті старенькі “Іду на дно”, “Поїзд чужа любов”, “Відпусти” і т.д. Паро куплетів і Даруся в країні снів… що ж, дякую, Славку, ти мабуть і не підозрював для кого писав ті пісні 😀


Можна поширити за допомогою:
  • Christine Slobodian

    Ну і репертуарчик для засинання! Сила :))))
    Солодкі агукання – поповнення бібліотеки відеороликів, які можна дивитися вічно… 🙂

  • Olesya M

    Так класно ,що у нас однаково відбувається заряд позитивом від спільних прогулянок – такий собі власний спосіб підвищити левел буденного декретування :). Дякую :)! А співаник я теж дуже багато юзала….той з Вуличних співів. А ще мої засинали в різні періоди під різне, але пам”ятається як незвичне – під “Хлопців з Бандерштадту” :))))))

  • Tania Shevchenko

    ці колажі – суцільна любов!:*