Місяць дев’ятий
[…Мама, я стою!…]


Коли Дарусі стукнуло пів року, я подумала, що пора писати свої звіти не щомісяця, а десь так що три. Але доця вирішила мене переконати в протилежному і кожного наступного місяця тішила своїми “новинками”.

Козирний навик дев’ятого місяця – Даринка сама встає. Одного вечора, коли ми традиційно вечеряли і нічого не підозрювали, вона підповзла до пуфу, на якому я сиділа, зачепилась рукою і встала. Так наче запустилась програма і в голові прозвучало: “Пора”! До того вона ні разу так не робила, а після того вже не могла зупинитись! Я дуже переживала чи доня знайде собі за що підніматись (наївна!), бо більшість мамських історій звучить: “а наша в ліжечку підтягувалась за поручні, так і навчилась”. Ну а в нас ліжечка нема і що буде… 😅 Але в рух пішов диван, столик, шафа і навіть мамині ноги. Доня на раз-два проповзає з кімнати на кухню і, поки я мию посуд чи готую, хапає мене ззаду за штанки і пробує піднятись… що часто закінчується спущеними на мені штанами 😀

У вертикальному положенні Даринка видається ну вже зовсім дорослою. Досягає собі, що їй цікаво на поличках, роздивляється книги, часом і тишком гризе та рве їх.. Одним словом, ми не нудьгуємо 🙂 Кожен ранок починається.. ні, не з будильника, а з відчуття того, що по тобі хтось товчеться! Доця хвацько крутить попою, переповзає нас з Максом, катуляється, стрибає, щипає і так далі. Одного разу я продерла очі і застала момент, коли доня по пояс застрягла між диваном і стіною…! Круть-верть, їй-богу! Те саме стосується і процесу годування. Даруся їсть, тоді розуміє, що лежати на спині то ой як нудно, різко перевертається на живіт і… кричить, бо їсти все ще хочеться 😃 І як вирішення проблеми – ні, не перевертається на спину, а намагається видертись на мене і ласувати молоком зверху (що так як би не дуже вдається). Тож кожне годування в нас – це зміна позиції по десять разів і справжнє акробатичне шоу 🙂

Добре, що енергію можна направляти і в правильне русло – наприклад, плавання. Із впевненістю можу сказати, що доня вже краще плаває за тата і точно краще пірнає, ніж мама 😉 Завдяки клубу Китенятко Даринка почувається в басейні як рибка у воді. Затамовує подих, пірнає і навіть трошки пропливає під водою, головне, щоб була ціль – мама! Наші походи в басейн – це і корисно і приємно – такий особливий водний тімбілдинг. Налагоджуємо все тіснішу довіру одна з одною, адже поки доня вчиться плавати, мама вчиться правильно підстраховувати, робити різні вправи, розробляти м’язи і так далі. Вже не дочекаюсь наших літніх запливів на великій воді! 🙂

Другий наш великий “челендж” цього місяця – це перша підвищена температура 🤒 З народженням Дарусі я страшенно боялась перших дитячих хворіб, але соплі нас застали ще в пологому. Тому на всякі нежиті та кашлі я реагувала вже досить спокійно. Але 38+ на градуснику мене увігнав в нормальну батьківську паніку.. Дякувати Богу в мене є сестри, яким можна дзвонити в будь-який час доби, ну і рятівна шпаргалка на телефоні – стаття відомого львівського лікаря Ігоря Гайдука про “лікувальну гарячку”. Ми протемпературили три дні і вірус лишив нас в спокої 🙂 Ура! Можна повертатись до прогулянок із гвардією малих друзів!

Певні зміни відбулись і в моєму емоційному самопочутті. Якось до тепер вся увага була зосереджена на доці і мій звичний стан виглядав як булька на голові, кросівки на ногах і хутко вперед. В якийсь момент я страшно скучила за відчуттям себе красивої, гарно вбраної, у платті (яке не можу одіти, бо воно не годиться для годування). То ж заручившись підтримкою Макса, який погодився побути з доцьою сам, я провела вечір із своїми подругами в центрі. В мене був такий заряд ейфорії і радості, що аж сама не сподівалась. Неспішно попивати каву, теревенити не на дитячі теми, довго смакувати стравою… Ця вилазка на каблуках, підмальованою і в платті так емоційно мене зарядила, що з’явилось ще більше енергії для материнства, яке мене чекало вдома. Висновок один: час від часу потрібно вигулювати “дівчинку” в собі і дати “мамі” змогу перезавантажитись.

А завершувати цей допис хочеться на ще тепліших та гарних емоціях, адже саме впродож нашого дев’ятого місяця ми уперше втрьох зустріли зимові свята. Даруся отримала дарунки від св. Миколая, відсвяткувала свій перший Новий Рік, Різдво та Щедрий Вечір. Для мене ці свята найулюбленіші в році, такі щирі, радісні та затишні. Особливо цінно, то збиратись великим сімейством, гучно колядувати, разом ліпити вареники, жартувати, сміятись і відчувати як всередині закручується вихор теплого превеликого та безмежного щастя.


Можна поширити за допомогою:
  • Olesya M

    ГГг, я теж думала, що вестиму хроніки до року. Скажу тобі, що і після двох є про що писати, просто вже якось не так дискретно: сіли, встали…, а дуже все плавно і завжди одне і те саме – незмінне дивування від того, як вони ростуть. Цікаво, коли я вже звикну? 🙂 А ви – прекрасні!! Д.С. А хвотку з ріжками????? 😀

    • Nastya Mryglod

      Скинь нам 😉 буде в наступному місяці!)

  • Christine Slobodian

    От я дивлюсь на всі ці фоточки з цифрами, викладені підряд і Даринка на них майже не змінюється!
    Ну глянь! Ніби з різницею не в місяць, а в день 🙂

    • Nastya Mryglod

      і мені так 🙂 тільки ті перші трохи інші, лисіші 😉