Місяць дев’ятий
[…Низький старт…]


Останній місяць вагітності – це постійне відчуття того, що найближається грандіозна подія і потрібно до неї належним чином підготуватись.

Перша важлива місія – завершити роботу, чого вже вельми кортілось і то давно 🙂 Рівно в той день, коли мені виписали листок непрацездатності, все різко змінилось: щось схоже на “режим енергозбереження”, як у мобільних телефонах, коли сідає батарейка. Стало якось дуже ліниво, повільно, неквапливо… Якщо раніше деякі ситуації мене могли завести з півоберту, то тепер я почала реагувати доволі меланхолійно і байдуже. Спокійно пропливаю коридорами з найвищим рівнем абстрагування. Не знаю чи це так у вдалий період видають той лікарняний, чи то мій організм просто отримав офіційний дозвіл бути непрацездатним 😀 Останні тижні прийшлось акумулювати всі зусилля, аби вдало передати справи і закрити всі хвости. Ще ніколи мені не було так радісно прощатись з роботою… 🙂 Відчуття, як у школі перед літніми канікулами. З мене навіть піджартовували колеги: “Ти хоч би вдала, що тобі сумно від нас іти”. Наразі за роботою я аж ніяк не сумую, тільки за своїми дівчатами скучаю, стільки було підтримки, жартів, розмов, смішних спогадів, приємних сюпризів – за це я невимовно вдячна і тішусь, що мала таку суперову команду!

Друга важлива місія – зібрати сумку в пологовий. Це якась така легендарна справа.. я мабуть про вагітність менше чула, ніж про приготування тої магічної сумки 🙂 Зібравши докупи декілька різних списків і поєднавши це все з рекомендаціями сестер та здоровим глуздом, у мене появилась своя версія сумки. Дякуючи силі інтернет-магазинів, сестринському приданому від їх донечок та таланту в’язання Максимової мами, все вдалось зібрати досить швидко. Тут мабуть найяскравіший спогад пов’язаний із двостороннім прасуванням дитячих речей. Мені здається я в житті не проводила стільки часу з праскою в руках 🙂 Є у тому і своя милість, адже кожна шкарпеточка чи чоловічок викликає бурю материнських емоцій, хочеться випрасувати кожен кутик. Оце трудишся другу годину, а коло тебе така зовсім скромна купка готової порції одягу і фраза Макса “ото всьо, що ти напрасувала за дві години?” 🙂

Місія три – встигнути зробити вагітну фотосесію 🙂 Дякуючи нашій талановитій коліжанці, маємо тепер дуже сонячні пузо-кадри, які я певна, будуть гарною згадкою для нас і малечі.

Ну і нарешті… довгожданий вихід у ДЕКРЕТ!
Правду кажуть, що це чудовий час. Буквально за два тижні я встигла побачитись з купою близьких людей, повалятись на природі, надивитись на білочок в парку, набавитись з племінницями, надихатись повітрям – ось вона… СВОБОДА 🙂 Коли вже все готове до появи малечі і ти просто насолоджуєшся днями в приємному очікуванні дива. Появилось бажання експериментувати на кухні, все повичищати вдома, вперше напекти паски, намалювати писанку не тільки для чоловіка, але й для доці. Все набуло нового сенсу!

А завершити хочеться словами моєї любої коліжанки,
словами, які найбільш вдало передають емоції та почуття всього періоду вагітності:
“Ти затишне море, в якому плаває дуже особлива рибка”


Можна поширити за допомогою:
  • Tania Shevchenko

    так гарно все описуєш) кожен пост читаю, не можу зупинитись.
    молодець, що пішла на вагітну фотосесію! я на свою так і не встигла) народила швидше, ніж очікувала)

    • Nastya Mryglod

      Я на твій блог вже теж встигла позазирати і мабуть на ньому приживусь 🙂 Маємо практично однолітків 😉