Місяць Другий
[…Маленька особистість…]


Я думаю, Бог добряче натрудився, аби придумати Людину. Як вона росте, розвивається, змінюється. Мати малюка нагадує мені якусь мегазатягуючу гру, де ти прокачуєш свого героя і щоразу тішишся новим “фічам” 🙂 Умовно ще вчора Даринка була солодким скруцьком, який працював в режимі сплю-їм-наповнюю підгузок, і тут в якийсь момент їй уже стало нудно спати весь день, захотілось більше спілкування, появилось бажання вивчати все навколо. Розглядає світ такими великими спраглими очима і не навіть виникає сумніву… вона все розуміє. Може по-своєму ще, але так щиро і здивовано. У нас появились свої “завжди” і “ніколи”. Мої сестри піджартовують з мене: “та вона ще така маленька, але вже ЗАВЖДИ щось робить і НІКОЛИ не любить інше”. Хай там як, та навіть 2 місяці поруч здаються цілою вічністю 🙂

Наші ранки починаються із щирої усмішки на весь беззубий ротик. Особливо потішно, коли Даруся намагається розбудити тата: пильно і терпляче дивиться на нього… аж поки він не відкриє очі, а тоді засипає посмішками, після яких Макс не може спати – бо ж так радісно і потішно. Узагалі, коли твоя дитинка тебе вирізняє з-поміж усіх і задаровує теплими емоціями, то наче сама благодать з неба опускається на тебе. Відчуваєш себе особливим, такий собі статус VIP.

Ще Даринка любить спати у колясці на вулиці, у машині та слінгу, але краще коли відбувається погойдування, їзда по ямках, гудіння мотору, тільки-но ми зупиняємось – вона прокидається і невдоволено кричить. Ну не цікаво стояти на місці! 🙂

Має лоскоти на стопах та по боках животика. Любить лежати на гірці у ванні, виляє руками і ногами по водичці, сидить як на троні 🙂 Мабуть почувається на ній безпечніше, ніж просто на воді, тому ми тепер завжди починаємо купання із гірки, а тоді переходимо до режиму “я – човник”.

З’явився у нас і перший замалий одяг: спершу бодіки, чоловічки, а тоді навіть шкарпетки! І якщо я, купуючи собі новий одяг, намагаюсь його не човгати постійно, а вдягати поміж решти звичного, щоб почуватись більш піднесено і святково… то у дітей все по-іншому. Треба швидко “виношувати” увесь одяг, бо ще тиждень-два і буде малий. Так до слова ми уже наважили цілих 5700 г 🙂

А тепер про наші найбільші досягнення, які досить часто просто стаються в якийсь день, не плавно і поступово, а…скидиш і є! Я називаю їх – дні-прориви. Так Даруся почала цілком усвідомлено усміхатись, а часом і по-справжньому реготати 🙂 Вже майже впевнено тримає голівку, “пасе коней”, піднімаючи плечі і вигинаючи голову ген-ген аж до спинки. З найсвіжіших фінтів – це перевертання. Ніхто її того не вчив, просто вона в якийсь момент перевалилась на бік і з животика опинилась на спині, ну а після того уже перевертала себе по паро разів підряд – ми її на живіт, а вона беркиць на спинку, ми – знову на живіт, вона – знову на спинку.

Ну а наша вишенька на десерт – це Дарусина мова. Для спілкування потрібен контакт очі-в-очі, гарний настрій обох і ситий живіт 🙂 На наші дорослі фрази Даринка відповідає: “гу.. аа гу.. гу гу!”, при цьому максимально натягуючи верхню губу дзьобиком догори… приміряється губами, слухає уважно і вже тоді видає переможне АГУ! Є в нас ще вигук “Лєееее!”, але це, коли їй злеее…

Ми уже потужно розширили горизонти гулянь і навіть побували на новороздільській дачі в дідуся на дні народженні! Ходили до озера гуляти, дихали лісом. Узагалі це дуже класно кидати собі нові і нові виклики. Спершу для мене було складним завданням просто вийти вперше на вулицю погуляти: “що вдіти? чи не змерзне? брати покривало?”, згодом “де погодувати? як змінити підгузник, якщо в туалеті нема столика чи будь-якої іншої вертикальної поверхні? Скільки запасного одягу з собою брати?”, і кожен новий досвід дає купу корисних знань, переважно це навчання на помилках 🙂 так ми і в дощ без парасолі попадали, і забували шапочку, серветки (сухі, вологі, всякі)… та й таке інше. Уже мрію про спільні походи в гори, мандри літаком і ще багато-пребагато цікавого!

Маю ще гарний спогад, який також хочеться закинути в скарбничку “не забути”. Даринка ще із живота знайома з Яремою (синочок моєї колеги), вони разом росли з різницею всього лиш у два місяці. Недавно ми з Юлею та малятами гостювати у нас на роботі. Вирішили зробити спільне фото і тут…. Ярема взяв Дарусю за руку! Аааа! Здається в мене було більше емоцій, ніж в доні! То ж хлопчик взяв мою крихітку за руку… 🙂 Відразу в голові забігли картинки “перше кохання доні”, “перші поцілунки, хлопці”, і от я вже собі думаю, що одного дня вона одружиться. Капець. Мама злетіла з котушок 🙂

Ну і звісно найкозирніший спогад і подія цього місяця – це Хрестини Даринки. Ми скурпульозно погоджували кандидатури хресних, довго вибирали дату, місце… і зрештою все відбулось! Даринка має Анжеліку та Сергія, як ще двійко прекрасних батьків. Впевнена – вона їх полюбить так сильно (а може і сильніше), як і ми з Максом 🙂 Привели ми нашу малечу до того ж Храму, де рівно рік тому вінчались. Все було символічно, святково і дуже емоційно. У затишному колі найрідніших. Всередині усе переверталось від радості і чогось такого нового – батьківського, хвилюючого. Тут ідеально вписуюються слова нашої Хресної: “як така маленька дрібка може творити стільки щастя довкола себе”. А й справді… як? 🙂


Можна поширити за допомогою: