Місяць шостий
[…Нетерплячка…]


Тут так і проситься аналогія походу в гори. Оце піднімаєшся до вершини так складно і довго, а потім спуск такий легкий і дорога додому здається набагато коротшою. Десь дуже схожі відчуття я переживала після екватору вагітності. Здавалось, що вже найбільший та найтривожніший шмат часу позаду… тепер включилась нетерплячка: я вже так хочу побачити свою дитинку, пригорнути до себе той солодкий згорточок.

То ж ми з Максом почали себе помаленьку готуватись до майбутніх змін. Цьому посприяли курси батьківства, які ми розпочали із лекцій психолога. “Ваша дитинка уже набирається вражень та спогадів, після народження вона впізнаватиме ваші голоси і заспокоюватиметься від них. Зараз закладається фундамент її особистості. Вона співпереживає усі емоції мами, тому варто спілкуватись із малям, пояснювати що відбувається навколо, заспокоювати при потребі”. Мої дівчата на роботі підсміюються, кажучи: “відразу видно, коли Насті щось не подобається – починає активно потирати живіт, мовляв: все добре, дитинко, мама зараз нервується, але то минеться, все добре” 🙂

Насправді на курсах ми почули багато такого, про що і не здогадувались раніше. Все це тільки підкреслювало в голові думку: Ми уже є батьками! І це вже так звично та природньо, що ранок починається із Максових обійм і потирання животика, день продовжується із питаннями: “як мої дівчата?”, “як там малюсіки?”, “що доця робить?”, а увечері в нас сеанс спостерігання і спілкування з животом на ліжку. Наш татко вже спокійно сприймає стуки, жваво відповідаючи: “ну привіт!”
Часом ми експериментуємо і вмикаємо різні пісні доці, визначаючи її музичні смаки. Тут однозначний фаворит – пісня Джамали та Дахабрахи «Заманили» – саме її ритмічні звуки змушують нашу малечу підтанцьовувати і активно “ковбаситись” в животі. Інші етно-пісні зі спокійними мотивами присипляли як дитину, так і… тата.

 


Можна поширити за допомогою: