Місяць третій 
[…Наша маленька таємниця…]


Ми нарешті звиклись із новим статусом: вагітні батьки! 🙂 І навіть пристосувались до моїх особливостей самопочуття та змін настрою. Тут маю висловити гігантське дякую моєму чоловікові. Не було ранку чи вечора, коли б він не поцікавився, як я себе почуваю. Спокійно терпів мої бзіки, турботливо обіймав, коли я сонна і знесилена поверталась до ліжка після чергових нудот. Цікавився чи не забула випити фолієву кислоту, що мені корисно їсти і чемно поповнював наші домашні запаси різним вітамінним, корисним, смачним.

З цим періодом пов’язаний і мій улюблений спогад. Якось увечері я написала Максу куций список: що купити після роботи. Приходжу додому і бачу, що весь наш кухонний стіл з гіркою навалений харчами. Підходжу ближче, роздивляюсь… і тут на мене нападає щирий сміх від здивування. Кожен пункт з мого списку був виконаний в трьохзначному еквівалентні. Якщо сливки – то двох видів, якщо насіння – то соняшникове двох різних фірм та гарбузове, якщо фрукти – то банани, яблука, апельсини. Ну і так далі… одним словом – обожнюю свого чоловічка 🙂

А узагалі третій місяць також пов’язую із дуже особливим біполярним бажанням: з одного боку, дуже хочеться розповісти рідним, друзям, колегам (всьому світу!) про своє щастя, а з іншого – ще трошки приховати наш секретик і насолоджуватись моментами переморгування з Максом “ми знаємо, а вони всі – ні” 🙂 Врешті-решт вкінці 3 місяця ми здались і розповіли батькам. Приємно було їх бачити усміхненими, приймати поцілунки та обійми. А ще потішно, що перша фраза зі сторони моїх батьків і батьків Макса була однакова, не зважаючи на те, що ми розповідали їм новини автономно по черзі, в різний час! “Вітаємо, то тепер переселяйтесь до нас, в нас багато місця, чого на зйомній квартирі жити” 😉

Наш третій місяць хочу закріпити ще одним (а може найважливішим) моментом. Це перше побачення з малям через УЗД. Ніякі слова не здатні описати наші емоції, коли ми побачили малесеньку людинку на екрані. Дуже активне, рухливе маля, яке постійно вигиналось та рухало руками і ногами. Я навіть запідозрила, що воно гикає, але лікарка пояснила: “Такі активні рухи є нормальними для цього періоду, маля відштовхується від стінок і тренує м’язи”. Оце гицькає всередині… а я собі мирно нічого не підозрюю 🙂 Послухали серденько, побачили в профіль обличчя, маленький носик, а на прощання малюк нам помахав рукою. Пам’ятаю повний стан прострації, сліз щастя і обличчя мого чоловіка, яке дзеркально відображало мій стан. Такі зачаровані вийшли із клініки, наче навколо час і простір зупинився. Востаннє ми схоже почувались, коли заручились і нахлинуло усвідомлення, що це не просто мій хлопець/дівчина… – це мій майбутній чоловік/дружина. А тут схоже, але ми вже дивились одне на одного як на майбутнього тата/маму своєї дитинки. Емоції – землетрус. Життя безповоротно змінилось!

А фото нижче із нашої мандрівки Мазурами саме у той час. Прямуємо до нових горизонтів 🙂

…і дарма, що нудить цілодобово, як то кажуть, клин клином вибивають – гойдання на кораблику те, що лікар приписав! 😉


Можна поширити за допомогою: