Передісторія
[…Як Даринка просилась
на світ і допросилась!…]


Наша солоденька дитина появилась на світ! До цього моменту здавалось, що усе крутиться навколо вагітності. Якщо одні мої подруги, у яких поки немає діток, питали: “Ну що, ти вже на фінішній прямій?”, то досвідчені мамусі натомість питали: “Ти вже на старті?” 🙂 Наче різниця невелика, але дуже вагома. Бо й справді – пологи це далеко не фініш, а тільки старт… цікавої нескінченної місії – бути Мамою.

Наш старт почався десь о 2 ночі, якраз опісля того, як ми провели чудесний вечір з друзями за настільними іграми. Спровадили гостей і тут… почалось 🙂 Я звісно спершу все списала на те, що ми добряче наїлись і що саме тому підболює живіт. Спокійно лягла спати, але вже за годину пробудилась від періодичного болю. Ми з Максом все не могли повірити, що це перейми. От чекаєш чогось так довго, а потім здається… що то ще не той момент, ще не час. Я, як зразковий представник сучасної ери, завантажила додаток на телефон і почала відмічати, коли мене прихоплює живіт і чи є в цьому якийсь сталий інтервал. Кожні 10 хв… Подзвонили до лікаря і почали пакуватись в пологовий 🙂 Макс на доріжку весело знімав відео, ми усміхались і почувались досить піднесено.

Проїхались пустими нічними вулицями і так само вернулись назад домів. Процес запустився, але лікар нас відправив відпочивати. Друга спроба відбулась вже десь коло 10 ранку і на цей раз нас прийняли. Деталей пологів описувати не буду (не дарма жіноча пам’ять це все затирає з часом :)), але є важлива річ, яку я для себе винесла. Це навіть складно описати словами наскільки важливо, аби чоловік був поруч протягом усього процесу пологів. Хтось каже: а що чоловіку там робити? Що ж, навіть сама його присутність рятує, а масаж поясниці і поготів 🙂 Ви разом переживаєте біль, втому, чекання… а згодом і найпрекрасніший момент першого побачення зі своїм немовлям. Пам’ятаю, коли нашу донечку виклали мені на живіт, я глянула на Макса і побачила його погляд… такий, якого ніколи раніше не бачила. Він вперше побачив свою донечку, очі наповнились слізьми і погляд був відображенням ніжності і любові всього світу. Це неймовірно. Як казала моя сестра: “партнерські пологи – це найкрутіший тімбілдинг для пари” 🙂 І Ось вона.. Наша Даруся, 3200 найсолодших грамів та 52 см щастя.

Під час вагітності я переживала, як буду брати на руки немовля, воно ж таке крихке і беззахисне.. як буду переодівати, годувати, чи зрозумію потреби донечки… але від цих страхів не лишилось і сліду від моменту, коли я вперше взяла Даринку на руки. Неначе в голові запускається програма “Мама” і ось ти вже повноцінно доглядаєш за своєю малечою. Спершу трошки незграбно, повільно, а потім дедалі вправніше і впевненіше. Так, ти всього не знаєш і з панікою сприймаєш перші соплі та крики, проте ти також розумієш: я мама цієї малечі і ніхто не подбає про неї краще, ніж я. Неймовірно, але вже на другий день я відважилась підстригти доці нігті, при тому що завжди вважала це надскладним завданням 🙂 Узагалі перші дні в пологовому це як насичена скорочена версія тренінгу по батьківству: щось ти вперше пробуєш, щось тобі показують, допомагають, а щось ти вже зробив не так і розумієш як робити НЕ треба 🙂 Знову ж таки цитуючи свою сестру: “Основна місія тих спільних днів в пологовому – це подружитись зі своєю дитиною”. А й справді, хоч ви від початку поєднані безмежною любов’ю і тісним зв’язком, але треба пізнати свою дитину, її повадки, потреби, особливості і стати для неї дружньою опорою. Нам із Максом в тому плані пощастило, адже йому дозволили мене відвідувати в палаті, то ж ми налагоджували відносини відразу втрьох 🙂 Дуже любо було спостерігати за Максом в ролі татуся! Як він зачудовано дивився на Дарусю, цілував її без упину і приговорював: “Вона в нас ідеальна!”. І якщо усі думають, що молоді батьки не висипаються, бо дитя плаче, то перші дні ти не спиш з іншої причини – постійно хочеться дивитись на свою доню, любуватись її емоціями, солодким сном, руцями, носиком… всім-всім-всім!

За 5 днів ми виписались! Правду десь читала, що в пологовому ні ти, ні дитя не належите одні одному і собі, бо навколо лікарі, медсестри… кожен хоче оглянути, взяти аналізи, дати ліки, розповісти ази годування і так далі. Мені здавалось, що у нашій палаті день відкритих дверей щодня 🙂 А от вдома ви повністю поринаєте в свій спільний світ і цей простір тільки ваш. То ж ми радо загорнули свого скруцька в комбінезон “на виріст” і вийшли через торжественні двері “ВИПИСКА”. Стільки разів уявляла цей момент, коли проходила повз пологовий… Нас вітали найрідніші, ми разом фотографувались і це було так святково, трепетно. Звісно за законами жанру в той день коло пологового захлох якийсь бус і спричинив гігантських затор – добратись до нас було не просто. То ж мої сестри зустрічали нас вже коло під’їзду і була у цьому своя родзинка 🙂 Оце їдемо ми з пологового, піднімаємось вулицею Під Голоском, а поруч на всіх парах під гірку біжить моя Олеся! З двома дітьми: одна в ерго на плечах, інша у колясці. Захекана червона, але мчить аж гай гуде. А на горбку вже стоїть Христя зі своїми дітиськами, кульками та коляскою із написом “Машинка для Даринки” 🙂 Як же я люблю своїх сестер (у такі моменти мимоволі задумуєшся над тим, що і в Даринки мають бути ще сестри чи братики ;))! І ось ми вдома, де тихо, красиво, все вимито, вичищено до блиску Максом і на столі чекає симпатичний букет квітів – наш татко постарався на славу!


Можна поширити за допомогою:
  • Christine Slobodian

    Як щасливо читати всі ці вагітні записи 🙂 ..ми ніби й були біля тебе поруч ці місяці, ніби й чули твої враження про все, але читаючи вже повністю завершену історію вагітної Насті дивуєшся якимось деталям, краще відчуваєш весь діапазон твоїх емоцій, страхів, радості… Класно, що ти так детально все занотувала 🙂

    П.с. вкраплення анімацій та відео – це безцінний додаток до тексту! Ніби переживаєш усе разом з вами!!! 🙂 Люблю!!!

    • Nastya Mryglod

      І ми тебе любимо, як бачиш, багато твоїх порад і життєвих мудростей я запам’ятала і використала 🙂