Передісторія
[…Як Даринка просилась
на світ і допросилась!…]

Наша солоденька дитина появилась на світ! До цього моменту здавалось, що усе крутиться навколо вагітності. Якщо одні мої подруги, у яких поки немає діток, питали: “Ну що, ти вже на фінішній прямій?”, то досвідчені мамусі натомість питали: “Ти вже на старті?” 🙂 Наче різниця невелика, але дуже вагома. Бо й справді – пологи це далеко не фініш, а тільки старт… цікавої нескінченної місії – бути Мамою.

Наш старт почався десь о 2 ночі, якраз опісля того, як ми провели чудесний вечір з друзями за настільними іграми. Спровадили гостей і тут… почалось 🙂 Я звісно спершу все списала на те, що ми добряче наїлись і що саме тому підболює живіт. Спокійно лягла спати, але вже за годину пробудилась від періодичного болю. Ми з Максом все не могли повірити, що це перейми. От чекаєш чогось так довго, а потім здається… що то ще не той момент, ще не час. Я, як зразковий представник сучасної ери, завантажила додаток на телефон і почала відмічати, коли мене прихоплює живіт і чи є в цьому якийсь сталий інтервал. Кожні 10 хв… Подзвонили до лікаря і почали пакуватись в пологовий 🙂 Макс на доріжку весело знімав відео, ми усміхались і почувались досить піднесено.

Проїхались пустими нічними вулицями і так само вернулись назад домів. Процес запустився, але лікар нас відправив відпочивати. Друга спроба відбулась вже десь коло 10 ранку і на цей раз нас прийняли. Деталей пологів описувати не буду (не дарма жіноча пам’ять це все затирає з часом :)), але є важлива річ, яку я для себе винесла. Це навіть складно описати словами наскільки важливо, аби чоловік був поруч протягом усього процесу пологів. Хтось каже: а що чоловіку там робити? Що ж, навіть сама його присутність рятує, а масаж поясниці і поготів 🙂 Ви разом переживаєте біль, втому, чекання… а згодом і найпрекрасніший момент першого побачення зі своїм немовлям. Пам’ятаю, коли нашу донечку виклали мені на живіт, я глянула на Макса і побачила його погляд… такий, якого ніколи раніше не бачила. Він вперше побачив свою донечку, очі наповнились слізьми і погляд був відображенням ніжності і любові всього світу. Це неймовірно. Як казала моя сестра: “партнерські пологи – це найкрутіший тімбілдинг для пари” 🙂 І Ось вона.. Наша Даруся, 3200 найсолодших грамів та 52 см щастя.

Під час вагітності я переживала, як буду брати на руки немовля, воно ж таке крихке і беззахисне.. як буду переодівати, годувати, чи зрозумію потреби донечки… але від цих страхів не лишилось і сліду від моменту, коли я вперше взяла Даринку на руки. Неначе в голові запускається програма “Мама” і ось ти вже повноцінно доглядаєш за своєю малечою. Спершу трошки незграбно, повільно, а потім дедалі вправніше і впевненіше. Так, ти всього не знаєш і з панікою сприймаєш перші соплі та крики, проте ти також розумієш: я мама цієї малечі і ніхто не подбає про неї краще, ніж я. Неймовірно, але вже на другий день я відважилась підстригти доці нігті, при тому що завжди вважала це надскладним завданням 🙂 Узагалі перші дні в пологовому це як насичена скорочена версія тренінгу по батьківству: щось ти вперше пробуєш, щось тобі показують, допомагають, а щось ти вже зробив не так і розумієш як робити НЕ треба 🙂 Знову ж таки цитуючи свою сестру: “Основна місія тих спільних днів в пологовому – це подружитись зі своєю дитиною”. А й справді, хоч ви від початку поєднані безмежною любов’ю і тісним зв’язком, але треба пізнати свою дитину, її повадки, потреби, особливості і стати для неї дружньою опорою. Нам із Максом в тому плані пощастило, адже йому дозволили мене відвідувати в палаті, то ж ми налагоджували відносини відразу втрьох 🙂 Дуже любо було спостерігати за Максом в ролі татуся! Як він зачудовано дивився на Дарусю, цілував її без упину і приговорював: “Вона в нас ідеальна!”. І якщо усі думають, що молоді батьки не висипаються, бо дитя плаче, то перші дні ти не спиш з іншої причини – постійно хочеться дивитись на свою доню, любуватись її емоціями, солодким сном, руцями, носиком… всім-всім-всім!

За 5 днів ми виписались! Правду десь читала, що в пологовому ні ти, ні дитя не належите одні одному і собі, бо навколо лікарі, медсестри… кожен хоче оглянути, взяти аналізи, дати ліки, розповісти ази годування і так далі. Мені здавалось, що у нашій палаті день відкритих дверей щодня 🙂 А от вдома ви повністю поринаєте в свій спільний світ і цей простір тільки ваш. То ж ми радо загорнули свого скруцька в комбінезон “на виріст” і вийшли через торжественні двері “ВИПИСКА”. Стільки разів уявляла цей момент, коли проходила повз пологовий… Нас вітали найрідніші, ми разом фотографувались і це було так святково, трепетно. Звісно за законами жанру в той день коло пологового захлох якийсь бус і спричинив гігантських затор – добратись до нас було не просто. То ж мої сестри зустрічали нас вже коло під’їзду і була у цьому своя родзинка 🙂 Оце їдемо ми з пологового, піднімаємось вулицею Під Голоском, а поруч на всіх парах під гірку біжить моя Олеся! З двома дітьми: одна в ерго на плечах, інша у колясці. Захекана червона, але мчить аж гай гуде. А на горбку вже стоїть Христя зі своїми дітиськами, кульками та коляскою із написом “Машинка для Даринки” 🙂 Як же я люблю своїх сестер (у такі моменти мимоволі задумуєшся над тим, що і в Даринки мають бути ще сестри чи братики ;))! І ось ми вдома, де тихо, красиво, все вимито, вичищено до блиску Максом і на столі чекає симпатичний букет квітів – наш татко постарався на славу!