Пригода албанська
[…Море гір і гори моря…]


Албанія не розчарувала, Албанія зачарувала.
В мене давно була думка відвідати її, але саме цього року зорі зійшлись, адже зі Львова був прямий літак, а в нас – бажання помандрувати кудись після затяжних карантинів. Ще й наші друзі розділили з нами пригоди, тож і дорослим, і дітям було дуже весело і класно разом!

Якщо підсумувати враження від країни:
– ого, скільки тут гір, уся країна в горах!
– так сумно, що на вулицях купа сміття і дуже мало смітників
– дивно, що так багато недобудованих будинків, часом таке враження, що в деяких місцях лише пусті будинки і немає людей
– туристична інфраструктура бажає кращого, але базовий рівень є: аеропорт невеликий, але сучасний, прокат машин є, готелі на всі смаки та гаманці, дуже багато різних кафе
– англійську знають не всі, але у кафе, готелях з цим проблем практично нема
– албанці дуже доброзичливі, спокійні, люблять дітей 😊
– як добре, що ми поїхали сюди під кінець сезону (9-19 вересня), ціни дешевші, місця не такі людні, температура повітря і моря якраз ідеальна
– тут багато красивих місць, але потрібно знати, куди саме дивитись, а куди не дивитись зовсім 😅

Наш маршрут на 11 днів виглядав ось так на карті і ось так поденно:
День 1: Переліт SkyUp Львів – Тірана, оренда авто, переїзд у Вльора
День 2: Вльора – кораблик на острів Sazan, Haxhi Ali Cave, півострів Karaburun
День 3: Острів Zvërnec, пляж Gjipe, переїзд у Borsh
День 4: Ali Pasha Fortress, замок у Borsh
День 5: Пляжний день
День 6: Пляжний день, переїзд у Ксаміль
День 7-8: Пляж Pulëbardha, ферма Mussel House
День 9: Місто та замок Gjirokastra, каньйон Langarica, виїзд в гори у Traditional GuestHouse Permet
День 10: Місто та замок Berat, виноробня Alpeta Agrotourism & Winery
День 11: Переїзд до Тірани через Durrës

А тепер все по порядку.
День 1: Переліт SkyUp Львів – Тірана, оренда авто, переїзд у Вльора
Зі Львова ми прилетіли десь за 1.5 год, дуже швидко. Батьківський лайфхак: на зліт і посадку давати дитині льодяник, ковтання зменшує тиск на вуха, а поза тим дитина відволікається на смаколик (успішне комбо 😎).
Ми прилетіли у Тірану, взяли в оренду машини (наявність дитячого автокрісла варто уточнити ще на моменті бронювання, бо з ними біда) і поїхали в місто Вльора. Якраз оптимальна відстань, щоб нормально повечеряти та заселитись. Наш готель був серед сумних знищених будинків, проте поза тим усередині все було дуже красиво, смачно і просторо. Тому Hotel Olive рекомендуємо. Ще одна перевага – він розташований в пішій доступності від міської набережної, сотні кафе та порту. Вечеряли у Tre Forchette, це досить пристойний вишуканий ресторан, але привітатись з Албанією теж хотілось смачно. Поза тим середньостатистичне меню тут піца-паста-ризото-картопля фрі і звісно морепродукти.

День 2: Вльора – кораблик на острів Sazan, Haxhi Ali Cave, півострів Karaburun
Ура, перший повноцінний день відпочинку!
Сьогоднішній курс на острови. Для цього є декілька опцій: рейсовий корабель, який вирушає десь пів 10, або приватні невеликі човни. Після вчорашньої дороги нам захотілось трохи довше поспати і не спішитись, тому ми вибрали другий варіант. В порту скооперувались з єгиптянами і взяли на всіх моторний човен. З сім’ї вийшло 60 євро. Швидкісний човник тішив вітерцем, підскоками на хвилях та відчуттям пригоди. Сашкові аж здуло кепку вітром, але рятувальна операція по її порятунку пройшла успішно 🤗 Колір моря уже тішив бірюзою.
Острів Sazan красивий, але ми там мали небагато часу, то ж встигли лише скупнутись. Велика перевага, що ми не поїхали сюди з самого ранку і не синхронізувались з великим рейсовим кораблем. Бо людей на ньому не мало. Печера Алі була дуже захоплива, наче її хтось навмисно рівненько вирізав у скелі. І масштаб ого! Ми запливли усередину корабликом (а рейсові великі мабуть і не мають такої змоги). Потім нас завезли на півострів Karaburun, де безліч красивих бухт, в одній із них ми зависли на плавання, поїдання морепродуктів, ігри з камінцями і решту морських ритуалів 🌊

Однозначно гарна ідея присвятити день цій мандрівці, натомість у Вльора пляжі брудні, вода каламутна. Але є відчуття курортного міста, атракціонів, вогнів, інколи хочеться і такого свята, особливо коли темніє і все загортається в романтичну атмосферу.

День 3: Острів Zvërnec, пляж Gjipe, переїзд у Borsh
Вранці ми вирішили заїхати в старенький монастир St Mary’s Monastery на лимані, там симпатичний довгий пішохідний міст. Але очікування трохи перевершили реальність. Якби це місце не було поруч від готелю, то не варто було б їхати. Правда враження трохи врятувало те, що у воді ми побачили десятки величезних крабів, вони плавали, з’ясовували відносини і махали нам клешнями 🦀
Наступна локація, яка дуже нахвалена турсайтами та блогами – Gjipe Beach. Дорога туди веде численними серпантинами і краєвиди захоплюють, правда шлунки починали вередувати від різких поворотів. Коло бухти на горі є парковка, а щоб дійти до пляжу треба спуститись 1.5 км кам’янистою дорогою. Червона земля, бункери і поруч з тим морський едем. Пляж і справді красивий, вода кришталева, навколо цікаві скелі та каньйон. І навіть туди добралась крапля цивілізації у вигляді кафе з терасою та лежаками. Ми гарно наплавались, наїлись грильованого сібасу, салату і вирушили далі (хоча ночувати там у наметі мабуть незабутньо). На цьому пляжі було стільки українців, що інколи ми забували, що то Албанія 😀 Діти відважно подолали шлях під гору і навіть не хник, о хвала (ми думали буде гірше)! 💪

Далі ми поїхали у Borsh (нас дуже тішила думка скупатись у борщі 😅). Я читала, що цей регіон (також Хімаре) більш популярний серед самих албанців. Тут дуже чисте море, білі кам’яні береги і досить спокійно та затишно. Більше того, ми приїхали під кінець сезону, по факту крім нашого готелю на набережній практично нічого не працювало, людей було мало і це прекрасно. А зараз хвилинка хвали нашому готелю Sole Luna: неймовірно смачна кухня, гарні просторі номери, доглянутий (прибраний!) пляж, чого не скажеш про не приватні… А ще бар-піцерія просто на пляжі, де тобі до самого лежака можуть принести апероль чи каву, а то й піцу 😉 Персонал ввічливий, приємний і помічний, все прекрасно! І заходи сонця тут словами не описати… ми тут дійсно розслабились. Кожна вечеря була за свято! Діти присіли на рибні супи і практичні всі дні їх їли 👌

День 4: Ali Pasha Fortress, замок у Borsh
Єдиний дощовий день за усю відпустку і випав нам дуже вдало, бо була нагода відірватись від моря і поїхати до форту в Porto Palermo з десятками кімнат, де можна побродити і уявити себе Алі Пашою. Поруч до речі розташований величезний бункер в горі, для кораблів. А ще ми встигли з’їздити до Боршівського замку на пагорбі, до якого веде звивиста дорога з чудовою панорамою на гори. Замок майже розвалений, але є в ньому щось трушне та пригодницьке. Як мінімум можна пострибати по стінах, як гірські козли (а судячи по бібряшках їх тут немало 😃). Дорогою в готель, ми обідали в кафе, яке в прямому значенні вмонтоване у водоспад, ще такого не бачили. Але їжа там ніяка, як і обслуговування, тому подивитись зайти можна, а їсти там не рекомендуємо. Вечір проводили довго вдивляючись в море, ну а діти повертали в море камінці і бешкетувати з ним замочуючи ноги та тікаючи від хвиль.

День 5: Пляжний день
Правдивий пляжний день, багато моря, сонця, радощів. Діти встигли потоваришувати зі всіма офіціантами, один із них на пів ставки був аніматором 😅 Діти не розуміли англійської, він – української, але то зовсім не заважало подружитись, а Сашко отримав нове псевдо – Sasha Boy 😎

День 6: Пляжний день, переїзд у Ксаміль
Далі у нас в планах був Ксаміль, але до обіду ми ще позависали в борщі, бо поїхати без ще одної порції морепродуктів в клярі та десерту Tres Leches було неможливо 😋 До речі цей десерт щось божественне: преніжний бисквіт дуже сильно просочений молочною смакотою та политий ріденькою карамеллю. Чимось схожий на тірамісу, але в рази прекрасніший! То традиційний албанський десерт, в перекладі – три молока.
Наївшись тих всіх смакот ми вирушили в Ксаміль. Володарі доріг тут явно не машини, прийшлось пропускати овець, корів, кіз, але в тому теж є свій колорит 🐏🐐🐄. Навколо гори, далі обабіч дороги лиман та море і згодом сам Ксаміль. Його люблять називати албанськими Мальдівами, але мабуть так кажуть ті, хто ніколи там не був 😅 Так, море там теж чисте, але міські пляжі дуже щуплі, поміж кам’янистих берегів малі заливи, на яких купа лежаків, всіляких човнів, катамаранів, водних мотоциклів. Місто як Залізний Порт на максималках, дуже людно, звідусіль музика, продають якийсь непотріб… Враження від цього всього дуже посередні. Зате наш готель Blue Water (ага, ми теж сміялись, що то блювота 😄)  був дуже милий, діти радо плюскались у басейні, ми взяли собі апартаменти і могли навіть після дитвідбою посидіти разом, зіграти у Вибухових Кошенят, чи наговоритись за чашкою кави.

День 7-8: пляж Pulëbardha, ферма Mussel House
Ми вирішили втекти від міста до диких пляжів, куди можна добратись машиною. І це було дуже правильне рішення. Вода як коктейль Голуба Лагуна, людей помірно (а може тому що вже майже не сезон). Ми приїхали до Pulëbardha пляжу. За 1000 лек взяли дві парасолі і 4 лежаки. Коло пляжу є бар та два ресторани, де досить смачно. Навколо нарізані скелі і краса! На вечерю по дорозі заїхали в Mussel House, ферма де вирощують мідій, устриць, рибку. Це місце просто must visit, вид на гори та лиман і цілі “відра” свіжих мідій під різними соусами. Мій фаворит – вершкові мідії з білим вином.  То було свято смаків… і м’яких ніг! 😉

Наступного дня ми спершу вирішили таки дати шанс піщаним пляжам Ксаміля, адже усі попередні були галькові. Paradise Beach виявився раєм сміття та бичків поміж піску, а Lori Beach більш менш нормальним. Але знову ж таки, дуже малим. Діти там погрались піском для різноманіття, поплавали самі на довгій мілині, а потім ми вирішили продублювати вчорашній день та поїхати на Pulëbardha. Поруч із цим пляжем є ще два красивих, один із них Shpella e Pëllumbave дуже рекомендують, але від парковки на горі до нього треба довго спускатись кам’яними, подекуди розбитими сходами. З дітьми вирішили не ризикувати і не мучитись. Вечір наповнили щастям завітавши знову в Mussel House, і цього разу скуштувавши найкращого грильованого восьминога та кальмарів. Я вже скучаю за тими всіма морерадощами 😏

День 9: Місто та замок Gjirokastra, каньйон Langarica, виїзд в гори у Traditional GuestHouse Permet
Поснідавши (а сніданки в готелі були просто ммм) ми вирішили останні два дні провести у горах та відвідати старовинні міста. Тому поїхали до Gjirokastra. Це місто кам’яних дахів, дійсно мальовниче. На горі замок, з якого крутий краєвид і що класно – тут час від часу проводять фестивалі та концерти. Замок живе далі. Всередині багато кімнат, гармат, зброї, є три музеї: етнографічний, арсенал та в’язниця. Правда ми туди не заходили, бо зробили легендарну помилку і пішли в замок не пообідавши 😱 Тому майже бігли звідти на запах їжі. Хотілось спробувати традиційних місцевих страв: фаршировані перці, баклажани, голубці із виноградного листя. Нам це вдалося, правда чим туристичніше місто, тим більше проблем із якісним сервісом, часом очікуванняя та розміром страв…

Далі ми поїхали на Langarica каньйон, в ідеалі там варто прогулятись і надивитись красот, але ми з дітьми вдовільнились купанням у теплому термальному озерці та спогляданням заходу сонця. В цьому місці дуже багато кемперів та хіпарів. Атмосфера відповідна 🙃 Якщо гуляти каньйоном то можна побачити багато печер, термальних басейнів, звивистих берегів обабіч бірюзової річки. В повноводний сезон тут активно рафтять.

На ночівлю ми відправились до традиційного Traditional GuestHouse в горах. Дорога була дуже екстремальна: темрява, відсутність асфальту, виїзд під гірку по каменюках… але наші “шкодніки” прорвались (нам дали дві Shkoda Fabia в оренду 👌). Дорожній стрес компенсувала просто ідеальна албанська вечеря від господарів: фаршировані перці, помідори, баклажани, пиріг з сиром, солений йогурт, сир з в’яленими томатами та оливками, інжир щойно з дерева, м’ясо, картопелька і… домашнє вино. Неймовірно гостинні люди, четверо котів та дві собаки 😊

День 10: Місто та замок Berat, виноробня Alpeta Agrotourism & Winery
Вранці при світлі нам вдалось роздивитись усі прекрасні деталі цього житла. Дуже автентичний дім з гачкованими скатертинами, подушками, старовинними шафами, лампами. Вид на схили, річку. Схід сонця споглядали просто з вікна спальні. Ну а сніданок 5-тизірковий! З домашнім повидлом, смаженим тістом (така альтернатива оладкам), хрустким хлібом, домашнім маслом та сиром і запашна кава. Що ще хотіти?!😉 Було відчуття наче ми приїхали в гості до тітки з вуйком в гори, так усе гостинно і любляче. Рекомендуємо це місце як тільки можемо!
Далі ми поїхали у Berat (та ж дорога при світлі і вниз вже не була такою страшною, хоча кладовище і склад старих машин були дуже такі влучні 😆). На під’їзді до Берату нормальна дорога раптом зникла і ми їхали дуже повільно в хмарі білого пилу. Це дивно, бо місто занесене до світової спадщини ЮНЕСКО, сюди їде багато туристів.
Берат ще називають “містом вікон”, там збережена велика частина старого міста з однаковими коричневими дахами та сотнями вікон із дерев’яними віконницями – це красиво. А вулиці поміж тих будинків майже як у Венеції – вузенькі, схожі одні на одних, так і манять заблукати. Ми пообідали в місцевій забігайлівці, яка неочікувано потішила смачною і водночас дешевою кухнею. А далі подерлись вгору до замку. Ох, і не просто даються ці міські прогулянки в обідню спеку і з дітьми. Рятувались від них хіба морозивом 🤗 Панорама із замку мальовнича, дорогою продають килими, кольоровий керамічний посуд, вишиванки.

Добряче втомившись, ми поїхали до виноробні Alpeta Agrotourism & Winery, де забукали нічліг. Це був прощальний вечір відпустки і він минув просто легендарно! Подегустували вина, заїли домашнім козячим сиром, наїлись м’яска, а потім нас ще вгостити тортом. І як вишенька на десерті, власник виноробні почастував нас домашньою ракією 😊 Ми танцювали, багато сміялись, дивились на зорі, місяць і були на 100% щасливими!

День 11: Переїзд до Тірани через Durrës
Останній добиральний день. Від виноробні ми вирішили не вертатись тою вбитою дорогою перед Бератом, а поїхати через Дуррес. Це ще одне величезне курортне місто. Там якась неймовірно довга набережна всіяна готелями, кафе, лежаками і всім іншим відпочинковим добром. Досить людно, мабуть і тому, що Тірани тут рукою подати. Але моречко зовсім не те кришталеве, бірюзове. Тут сірий пісок і мабуть від того вода така сіро-каламутна. Ми вирішили не купатись, а помахати морю та попрощатись з Албанією як годиться – наїстись наостанок морепродуктів 😀 Sapore Di Mare потішив нас смакотами і ще й вгостив десертом Tres Leches (наче знав, що без порції того щастя ми не поїдемо 😊). Ну а далі здача машини, аеропорт і контрастно-осінній Львів.

Це була дуже емоційна, цікава і вражаюча мандрівка! Ми сміялись, що то буде перевірка на дружбу, чи ми виживемо від 24/7 разом… Та що там казати: не те, що вижили, а ще й створили один одному щасливі враження на все життя 🤗 Тому дякую дорогим “Улітосам” (Андрій, Оксана і Sasha Boy 😘) за класну компанію, а тобі Албанія за красОти та емоції – ” я тебе ніколи не забуду” 😉


Можна поширити за допомогою: