Пригода Карпатська
[…Кривопілля-Кострич…]


Ой, як же тут стриматись від допису, коли стільки емоцій 🙂

То було 4 вихідних, то були гори, то було щастя.
Четверо дорослих, двоє малюків, море чорниці і ще більше крапель дощу 😀

Цього разу ми вибрались до Кривопілля, де на горбку далі від цивілізації та метушні є чарівна хатинка. Ну а від неї рукою подати до хребта Кострич. Оскільки їхали машинами і з перепочинками (діти ж на борту), то добра половина першого дня пішла на дорогу. Але незважаючи на це, відразу по приїзді ми вирішили зловити удачу (читати погоду) за хвіст і вибратись на найближчий пагорб. Синоптики заповідали затяжні дощові завіси на всі дні, тому гріх було не скористатись “сухим моментом” 🙂

А там на горбі… оті невмирущі мужні корівки з дзвониками, яким не страшні ніякі підйоми. Якийсь казковий величезний бук, який додає пейзажу повної “інстаграмності”. А поруч не менш мальовнича лавочка, на якій сидиш і поїдаєш очима краєвиди. А далі все всіяно чорницями та суницями. Даринка так смачно все те поїдала, що я не встигала збирати в руку – вона уже тягнулась до кущиків і щипала собі ягідки. Закидала їх в ротик, облизуючи всю руку – тааааке смачне! 🙂 А я собі тішилась, яка вона вже вправна і яке задоволення від того отримує.

На другий день ми запланували похід і навіть дрібний дощик не відбив нашого бажання. Запаслись мінімальними речима, посадили дітей в рюкзаки і вйо! Як же я скучила за тими відчуттями… тіло мобілізується, адреналін і дика цікавіть: о, а що там за поворотом, а куди ми вийдемо зараз, а що там далі?! Вже з перших кроків було зрозуміло, що ми будемо по вуха в болоті і далі це враження тільки закріплювалось. Справжнє місиво почалось у лісі і для тих, хто ще не бував на Костричі, рекомендую обирати ЖОВТИЙ маршрут (ми з дуру пішли червоним, думали пологіше буде 😄). Ось тут дуже гарно і детально описано як та куди прямувати, звісно цю статтю я прочитала вже після поїздки.. Ми пішли довшим маршрутом через стежку-річку, пробирались через гілля, перелазили дерева, які попадали на дорогу. А далі зайшли у хмару і почав збиратись морок як в Зачарованому Лісі з Гаррі Потерра, їй-Богу 🙂

Та вся хандра розвіялась аж на хребті, ми вийшли на полонину, де гуляли корови в цілковитому молоці 🙃 Навколо була густа висока трава, яка рясно скроплювала наші ноги. Одним словом до вершини хребта – гори Кострича – ми дійшли мокрющі. А на самій вершині почалась серйозна гроза з блискавками, громом і дощем-як-з-відра. Саме в тому місці, де казкові панорами на Чорногору та Горгани, де безліч гігантський чорниць, ми застали хмару, нуль горизонту і зливу! Що наводить тільки на одну думку – треба сюди повернутись в кращу погоду 🙂

З гори збігали зі швидкістю лані. І хоч мали дощовики, дощ пробирався всюди. В якийсь момент ми зупинились погодувати Дарусю і (о, жах!!!) я зрозуміла, що її ноги можна просто викручувати. Вся мокрота стікала з моєї куртки просто на них. Прийшлось роздіти її зі штанів, шкарпеток та кросівок, сяк-так загорнути в мій светр і… бігти додому! Там вже було байдуже чи калюжі, чи болото… Ми гнали, падали, вставали, бігли 😅

За якихось півтори години вже стояли в теплому душі і вигрівались. Це той похід, коли процес кращий за результат. Хоча 1586 м над рівнем моря для однорічної Дарусі і майже-однорічного Сашка – вагома позначка 🙂

Наступного дня ми відпочивали і навіть відклали плани піти до сироварні, де можна придбати чудовий сир (вона розташована якраз по дорозі на Кострич, недалеко від бука). Весь одяг та взуття були мокрі, за вікном лило без упину. Тому день, коли ти в теплі сидиш коло вікна, попиваєш чай і дивишся на гори, був саме той! Настільні ігри, відпочинок і згадування вчорашнього дня.

В неділю підкріпились сніданком і за кермо. Дорога займає більше 4 год, тому для дітей, як наші, найкраще робити перерву десь на пів дорозі. Погодувати, розімнути тіла, змінити картинку. Ми для цього вибрали Франківськ і симпатичний Urban Space. Хотілось нам франківського затишку і бургерів. Правда, булочки якраз завершились, тому нас частували бургерами з… капустяними оладками. Що?! Яка гидота! – подумаєте ви… як і ми 😆 Та зрештою це було неймовірно смачно – твердо рекомендую 🙂 І як бонус ще й побачились із Дарусиною Хресною! Щасливі вертались домів. Залишилось купа емоцій і думка в голові: “Хочу Ще!” 😋

п.с. після мандрівки ніхто не захворів! 👌

На замітку для майбутніх походів:
– якщо нести дитину в ерго у горах з ймовірним дощем і мокрим лісом, то краще відразу подбати про водонепроникний костюм (штани, гумачки) або ж слінгонакидку;
– для грудного годування дуже зручно мати спеціальний светр з секретиком типу цих: по-перше, не холодно (адже не задираєш вверх одяг, оголюючи бік), по-друге, можна годувати прямо в ерго, що в погану погоду неймовірний бонус;
– целофановий дощовик хоч і ховає дорослого і дитинку, але ох який незручний і паркий – в топку!
– ерго на спині нести вгору зручніше, але Даринці це не було до вподоби;
– у зливу прекрасно було йти в кепці, яка створювала дашок ще й для доці 😁


Можна поширити за допомогою:
  • Іра Дзвонковська

    ото надихалисьдощу, уххх. Я в такі моменти думаю, добре що ці гори близько і ми можмо легко повернутись)