Пригода Карпатська
[…Гимба-Синевир-Колочава…]


Так сталось, що останні вихідні літа ми, м’яко кажучи, профукали, тому я собі постановилась, що принаймні теплі вихідні бабиного літа ми зловимо обов’язково! Не знаю чи то було бабине літо… але сімейно-гірська осінь точно 🙂
Після Скель Довбуша, де гори були десь вдалині на горизонті, нас вкусила гірська муха і ми хотіли більшого 😉 Тож цього разу маршрут вийшов наступним Львів-Пилипець-Синевир-Колочава-Пилипець-Львів.

План був на два вихідних, але уже на початку почну з висновків:

– ЗАВЖДИ ДОДАВАТИ ГОДИНУ-ПІВТОРИ-ДВІ до стандартного гугл-розрахунку часу дороги;
Коли мандруєш з дитиною, то вона керує парадом. Тож час від часу треба зупинитись погодувати чи перебрати підгузник, або ж просто дати можливість їй розімнутись. А діти поспіху не люблять! Мені здається, як тільки Даринка відчуває метушню, то вмикається режим: “е ні, зараз я вам покажу!” 😀

– краще ПЕРЕЗАПРАВИТИСЬ, ніж недозаправитись;
Часто поміж гірських сіл є велика прогалина між найближчими заправками і щоб не зловити потім пригод на голову – варто добре заправитись, краще із запасом (часом і зблудити можна, зробити зайвий гак і т.д.). В нашому випадку все обійшлось наявністю заправки в Міжгір’ї 🙂

– і тут як каже моя сестра Христя: “план – ніщо, ПЛАНУВАННЯ – все!”
План був таким: субота – приїзд в Пилипець, вихід на гору, виїзд до Синевиру і ночівля, неділя – прогулянка до Синевиру, дорога домів. На ділі все пішло шкереберть, бо в Пилипці ми були близько пів 5 вечора, коли залишалось хвилин 40 до останнього спуску підйомника і ще трішки до сутінків. Маючи за мету відвідати Боржаву та Синевир, ми зайнялись переплануванням виходячи із обставин. Я веду до того, що коли план валиться, то треба всього лиш перепланувати його в процесі. Про це далі.

– мати час на ЕКСПРОМТИ;
Дорогою в запланований пункт можна побачити цікаві місця і добре, коли є час їх також відвідати. Адже повертатись заради них, долаючи знову дорогу зі Львова, забракне мотивації… а поряд з тим вони добре насичують відвідини запланованих місць. Про це теж згодом 🙂

– ЧИТАТИ ПРО МІСЦЕВИХ ГЕРОЇВ впродовж подорожі: це і розбавляє дорогу, і збагачує знаннями про свій край, і дуже відповідає настрою. Так ми тепер знаємо хто ж такий був Захар Беркут, Микола Шугай і хто такі чугайстри, Синь і Вир та багато іншого.

А тепер про саму мандрівку.
Дорога від Львова до Пилипця є досить хорошою і рівненькою (приємний сюрприз!) – це якщо їхати маршрутом Львів-Стрий-Сколе-Біласовиця-Пилипець (до речі серпантин від Нижніх Воріт до Воловця якраз прокладали і то дуже оперативно, не дорога, а пісня :)). Кажуть місцеві, що через Долину дорога в рази гірша, ямиста і неприємна.
Даруся доволі добре витримала довгу автопоїздку туди, буквально з декількома зупинками. Правда тут треба і потрудитись. ДІТИ ЗНУДЖУЮТЬСЯ в дорозі, впринципі як і дорослі. Але в цьому випадку терпіння не зарадить – натомість я взяла з дому всі її улюблені іграшки, особливо ті, які видають звуки, і витягувала їх по черзі. Коли Даринка втомлювалась від однієї, на порятунок приходила наступна 🙂 Ну і підручні матеріали теж ніхто не відміняв, аля пустої пляшки з-під води, гру “Хто у горах” на телефоні, шарф з китицями і таке інше.

Як я й писала, заїхали до Пилипця ми десь пів 5, тож все, що встигли, то піднятись на підйомнику до Чайовні та поласувати там баношем та какао (хоч щось добре). Я, чесно кажучи, була дуже розчарована. Бо від підйомника дорога на гору так і кликала… а у нас не залишалось часу, адже із доцьою в слінгу ми напотемки йти не хотіли і планували спускатись теж підйомником.

Тут діалог відбувся приблизно такий:
– Макс, я намагаюсь зробити вигляд, що все класно! Навколо гори, краса… але мені так сумно, що ми не піднімемось на хребет. Це капці…
Пауза.
– Настя, та ну його, я беру дей-офф на понеділок!
🙂

Таке рішення нас підбадьорило (як і банош), тож ми вирушили до Синевиру на ночівлю. Дорога від Пилипця туди досить цікава, відкриваються надзвичайні панорами, серпантини виводять ген у гори! Приїхали вже затемна. Ми з Максом потішили себе вечерею, а Даринку – можливістю порухатись-поповзати-попасти коней (нарешті!).

Неділя нас привітала сонцем та інеєм, яким вкрилась наша хатинка. А горами стелився молочний туман. Поснідавши і запакувавши доцю в слінг, ми вирушили до озера. Синевир – найбільше високогірне озеро. Вода чиста як скельце і кишить рибою! Навколо озера є втоптана доріжка для прогулянки, де на кожному кроці продають карпацькі чаї, гриби і… якісь кольорові баночки. Як потім виявилось, це мед! 😮 Гуляти у лісі, дивитись на відблиски сонця у воді і дихати розпираючо-свіжим повітрям – оце те, що лікар приписав! Туристів тут доволі багато, але нас вони мало напружували, навіть цікаво було підслухати деякі оповіді. Наприклад, про дерев’яні 13-тиметрові скульптури на бережку озера, на яких зображено жінку та чоловіка (Синь і Вир), що за легендою були ніжно закохані один в одного. Класика жанру полягала у багатому походженні дівчини і простацькому корінні хлопця, за що його батько красуні і наказав убити, аби доні не любити. Скинули на Вира камінь з гори, а кохана оплакувала його на тому камені, виплакавши всі свої сині очі… так і утворилось ціле озеро. Отака сила трагічного кохання 🙂 А ми їдем далі!

У суботу дорогою до Синевиру ми зауважили вивіску про Центр реабілітації бурих ведмедів і звісно ж записали цей пункт у список наших “хочу”. Тож у неділю після оглядин озера попрямували туди. Було дуже радісно бачити справді доглянутих і відгодованих ведмедів, які неспішно порпались в землі, спали чи походжали. Бачити цих пухнастих, але і зубатих звірів на відстані витягнутої руки – враження захопливі! Як і мета, яку переслідує центр: виходжує знедолених тварин, яких мордували в цирку чи незаконно утримували в поганих умовах. Історія кожного ведмедя занотована на стенді.
От що хотілося б відвернути – це, вибачайте на слові, людську обмеженість і тупість. Мало того, що тварин потрібно рятувати від людей, то знаходяться ще кадри, які приїжджають у реабілітаційний центр, кидають ведмежатку шоколадку (шоколадку, Карл!) і закликають його встати на задні лапки. Це просто жах… ЛЮДИ НЕ ТРЕБА ТАК! В той момент я тільки і мріяла, щоб сітка раптово зникла і та премудра пані опинилась з ведмедями в рівних умовах, що б тоді заспівала і як би затанцювала!

Але ми їдем далі і настроюємось на хорошу хвилю! Оскільки ми собі взяли екстра-день, то вирішили ще завітати у Колочаву. Про це село багато пишуть і говорять. А саме про музеї просто неба, де можна не тільки побачити, а й відчути запах старих українських хат, уявити як вівся колись побут, які професії були в попиті, як жили і працювали наші попередники. У хатах зібрано дуже багато деталей, знарядь праці, меблів, одягу тощо. Ну дуже цікаво! Поряд з тим є частина експозиції присвячена воїнам УПА із криївками та тодішніми атрибутами, а також експозиція колочавської вузькоколійки. На туристичній карті складений гарний маршрут, як все побачити і добре прогулятись.

Під вечір ми повернулись заночувати в Пилипець, закріпивши гарні враження неймовірно смачною вечерею. Ресторан Колиба коло підйомника – рекомендуємо! Печена картопля з бринзою та стейки… великі порції, смачнезно приготовані страви, приємне обслуговування! 5+!

Добре виспавшись, ми почали понеділок із поїздки на підйомнику, сирника в Чайовні та того неймовірного відчуття затишку, яке відчуваєш сидячи за стійкою коло вікна і вдивляючись в гірські краєвиди. Чайовня Сурія – це знахідка! Ну а далі відкидаємо вбік мандрування “білих туристів” і гайда вгору! Даруся знову вмостилась у слінгу і швидко заснула, а ми піднімались на Боржавський хребет. По відчуттях – то наче нести туристичний рюкзак спереду (дитинця вже подолала позначку 8-ми кілограм). Але і те ж відчуття кайфу, боротьби тіла із засілими в ньому лінощами та бурління крові в ногах. Оскільки це був перший підйом у гори і попереду нас чекала кілька-годинна дорога до Львова, то ми вирішили підкорити тільки одну вершину – Гимбу. Хоча, що я таке кажу “тільки одну”…, зате ПЕРШУ ДАРУСИНУ ВЕРШИНУ! 1491 м – то є зовсім не зле, а краєвиди якраз ті, за якими так нила моя душа 🙂

Гори – то любов.
І віддаєш ти їм зовсім мало сил, порівняно із тим, як вони тебе одаровують на вершині.
Ті простори такі безкраї, такі чисті, такі прадавні. Боржавський хребет мені завжди асоціювався із великим сплячим динозавром, який приліг тут мільйони років тому і залишився відпочивати й по сьогодні. Здається, що в якийсь момент його груди наберуть трішки більше повітря і здригнуться вбоки 🙂 Обожнюю Боржаву! Така вона чорнично-м’яка і відкрита, чесно веде мандрівників стоптаним шляхом і витягує з тебе всі турботи.

Якраз на вершині і Даринка прокинулась.
Сподіваюсь відбиток гір на її зіницях, як і нас, зачарують на все життя 🙂


…Оце колись гуляли горами із Максом за руку, а тепер ще й з нашою крихтою утрьох – то дуже щасливо.
Під кінець мандрівки не обійшлись ми і без пригод. Люті вороги дітей, то шапки, які завше перекручуються, налазять на очі, постійно завеликі і коли ось-ось добрі, то раптом стають уже затугі… ну і ШКАРПЕТКИ! Постійно намагаються втекти кудись у Нарнію… Найепічніший момент для цього – коли їдеш на підйомнику і посеред маршруту розумієш, що нога дитини гола, а дві шкарпетки полетіли вниз! Якби не наш тато (читати супергерой), то залишилися б без улюблених топиків, зв’язаних бабусею! 😓

Додому вертались тією ж дорогою, ближче до Львова Даруся влаштувала нам справжній рок-концерт… але сяк-так заспокоїлась, поїла на славу і заснула. Ну а ми приєднались до неї у нашому рідному ліжку і цієї ночі поринали в сон з широченними усмішками на обличчях. Ех… Добре то як!


Можна поширити за допомогою:
  • Ira Levchuk

    крутота, особливо прекрасні фото з останнього дня і Чайовня таке дійсно чарівне місце з своїми млинцями і сирниками)
    готуємося потрохи до першої зими, хехе))

    • Nastya Mryglod

      Я ще не знаю, яка то буде зима, але впевнена, що грандіозна і емоційна (у нас і у вас) 🙂
      слінгонакидка є, запасаємось в’язаними гетрами і шкарпетками, шапкою з мериноса… та й нам нічо не буде страшно 😀

      і активно слідкуємо за вашими пригодами 😉 надихаєте!

  • Christine Slobodian

    Як гарно ти про “відбиток гір на зіницях” написала 🙂
    І про відчуття щастя від гір. Я хоч і не була з вами (знову?!), але від розповіді стало тепло і приємно 🙂

  • Pingback: Польсько-чеська подорож […Міста, замки, гори …] – Happyblog.com.ua – Блог Щастя поруч()