Пригода словенська
[…Постойна, Пред’яма та Шкоцянські печери…]


Про озерний початок нашої подорожі Словенією читайте у попередньому дописі.
А цей присвячую печерним мандрам і красотам навколо.

Локація четверта: печера Постойна (Postojnska jama), Словенія
Їдучи машиною до Постойни ми все ще не могли повірити, що вода у річці може бути така бірюзова. Ну справді, хочеться взяти соломинку і пити її як смачний прохолодний коктейль 🙂 Картина доповнюється мальовничими містечками і гарною дорогою.
Всі печери, які ми бачили до цього, ніби молодші братики порівняно з цією гігантською пані. Масштаби вражають! Великий печерний світ з безліччю кімнат та проходів в декілька десятків кілометрів. На вході чекає відкритий трамвайчик, який занурює в підземний світ. Треба одягатись тепліше, адже температура в печерах порядка 8-10 градусів. Їхати поміж печерних лабіринтів – це неабиякі враження, часом інстинктивно ухиляєшся від виступів, навіть розуміючи, що все враховано і голови туристів в безпеці 😄 Далі є частина пішої прогулянки найцікавішими кімнатами. Волога накопичується і вода стікає зі стелі та стін, захоплюючи частинки мінералів – так народжуються неймовірні химерні декорації, які науково називають сталактитами (ті, що ростуть згори вниз) і сталагміти (від землі й до верху). Часом вони зустрічаються між собою, об’єднуючись у сталагнати. Але найбільш вражає те, що 1 мм такої краси потребує для росту 100 років, 100!!! В такі моменти розумієш, наскільки все відносне у цьому світі, людина за сто років крутиться-вертиться, закохується, заводить дітей, придумує щось, винаходить… мільйон миттєвостей! …А сталактит собі в паралелі виріс на 1 мм і житиме набагато довше, і побачить його сотні інших поколінь людей, які поспішають жити, бо на відміну від мінералів мають обмежений час. От цікаво як би змінилось життя людини, якби вона могла жити тисячу років.
Ну і окремої розповіді потребує така маленька істота як Proteus anguinus, або як її ще називають “людська рибка” або “дитинка дракона” 🙂 Особисто для мене вражаючим був не той факт, що це єдина хребетна тварина, яка живе під землею, доживає до 100 років і може обходитись без їжі 8 років… а той – наскільки словенці пишаються своїм печерним мешканцем. Логотипи з протеусом всюди: на люках, гербі міста, пам’ятниках, будинках. Вся сувенірна продукція обіграна темою протеуса. От вміють словенці любити і цінувати: природу, тварин, людей, свій дім, сад, грядки – усе. Це дуже підкупляє 🙂

Локація п’ята: Пред’ямський замок (Predjamski grad), Словенія
Зовсім недалеко від Постойни є мальовничий Пред’ямський Замок, який збудували просто у скелі. Не надто великий, вистачає сил, аби спокійно побродити усіма кімнатами, послухати історії про те, як тут жили і воювали. Поруч є ресторанчик, як і біля будь-якої туристичної локації, що дуже виручає. Годинку-дві цілком вистачає для цього замку. Далі ми взяли тайм-аут і присвятили час лінивому відпочинку! 🙂 Для цього ідеальним місцем став готель-ферма неподалік – Tourist Farm Hudičevec. Розлоге поле, смачна домашня їжа від господині (перше, друге, третє, компот, десерт – в кращих традиціях галичан 😅), котики, песики, овечки, дитячий майданчик, лежаки, холодне пиво і ми – це прекрасно! Даринка була в захваті, особливо, коли прокинулась, а за вікном велика отара овець. Відкриваємо вікно і кімнату заповнює таке голосне бекання, що доня застигла в захваті і не могла відірватись від вікна 😀

Локація шоста: Шкоцянські печери (Škocjanske jame), Словенія
Що не кажіть, а тут точно жили великі тролі, народжувались з багнюки орки і бродили хоббіти 🙂 Печера, в якій відчуваєш себе мурашкою. Тут без трамвайчиків та світильників на стелі, від чого атмосфера ще більш містична і крута. Ми бродили по доріжках вздовж скель, вдивлялись у провалля і уявляли, з яким захопленням і небезпекою тут стикнулись перші спелеологи. Індіана Джонс відпочиває 🙂 Однозначно вартує відвідати. Природа вміє створити диво і то велике щастя його спостерігати.

Локація сьома: Венеція, Італія
Вертались ми до Венеції через Трієст, де зустрілись із родиною і познайомили Даринку з двоюрідними братом та сестричкою. Це так добре після насиченої програми сповільнити темп, просто теревенити на кухні, дивитись футбольну гру, гуляти місцевими вуличками і зануритись у цілком повсякденне життя 🙂 Відчути себе як вдома.

Є своя магія і у тому, щоб повертатись в міста де, ти уже був. Якщо перший раз стараєшся усе побачити, рухаєшся у швидкому темпі, полюючи на свої “зірочки” в гугл карті міста, то другий раз ти вже нікуди не поспішаєш, нема страху щось прогавити, дозволяєш собі блукати і розглядати непопулярні місця. У Венецію ми з Максом вперше приїхали три роки тому. Це місто, особисто для мене, як музей під відкритим небом, усюди метушаться туристи із фотокамерами, навколо сотні магазинів із карнавальними масками, листівками, прикрасами, сумочками. Так мало є місць, де з’являється відчуття, що ти серед місцевих, що тут закінчились декорації і почалось життя. І саме такою була піцерія, на яку ми натрапили десь поза популярними маршрутами – сюди ходять обідати гондольєри. Маленьке приміщення, італійські теревені і нереально смачна піца. Настрій відразу покращився і ми розлінились 🙂 Вирішили повертатись до машини водною маршруткою і це була прекрасна ідея. Відпочиваєш і ловиш очима незабутні кадри: кольорові симпатичні будиночки, ресторанчики, де люди відкинулись на кріслах і попивають апероль, причали до під’їздів, химерні скульптури. Отак без поспіху і метушні.
Чого не скажеш про наше добирання до аеропорту 😅 Як виявилось, навігатор дуже плутається у венеціанських розв’язках, а розвернутись на трасі не так просто. Перший квест був знайти заправку, щоб здати орендовану машину із повним баком. Гугл нас чемно завів до заправки, тільки от… для літаків! Ну а другий квест заїхати на парковку і знайти місце, де ми брали машину. Третій сюрприз нас чекав уже вдома і прийшов десь місяць після повернення – штраф за перевищення швидкості на венеціанському мості. 7 заборонених км/год коштували нам 40 євро 😮 Так що будьте пильними і законослухняними! 🙂

Підсумовуючи: Словенія неймовірна! Вона має чим вразити, вміє полюбити і зачарувати своїх гостей. Сюди хочеться вертатись. Цього разу тема гір була тільки злегка зачеплена, наступного ж разу, сподіваюсь, буде розкритою сповна 🙂 Тут комфортно мандрувати з дитиною:
– місцева кухня цілком прийнятна для харчування дорослих і малих. От як традиційна polenta – кукурудзяна каша, яку можна замовити як автономну страву або як гарнір до м’яса. Смачні місцеві рулетики Struklji, які бувають із соленою та солодкою начинкою. А з десертів ще запам’яталась Prekmurska gibanica – листковий пляцок з яблуками та маком.
– відстані між різними атракціями не надто великі, відповідно мінімальні переїзди.
– позитивне ставлення до дітей, завше запропонують дитяче крісло, зготують страву для дитини, навіть якщо її немає в меню. А ще в Словенії є унікальне дитяче какао без какао, за яким гинуть всі словенські діти, звучить як “Чеколатнік” 🙂 Заливається молоком як Несквік і можна вживати з самого малечку.
– багато природи, багато повітря, багато краси!


Можна поширити за допомогою: