Пригода українська
[…Херсонщина…]


Коли вихідні дощові – то нарешті є час згадати про літні пригоди і нашу легендарну поїздку на Південь. Маршрут виявився одним із найпопулярніших цьогоріч, бо нарешті у головах проясніло і всі відкладені плани мандрів Україною стали дуже актуальними 🙂 Якщо ви ще не з’їздили на Херсонщину, то наступного року обов’язково заплануйте! Рекомендуємо 100%!

Дорога і добирання:
Якщо у вас є авто і терпіння – то все просто: напаковуєте багажник, прищіпаєтесь і вйо! В нашому випадку машина була, чого не скажеш про терпіння… Бо дорога справді довга, а Даруся у свої 3 з хвостиком не великий фанат тривалих переїздів. Тому ми вирішили схитрувати: туди їхали потягом Львів-Одеса, назад літаком Херсон-Львів, а саму мандрівку Півднем здійснили машиною (наші круті напарники Сергій та Лєна везли машину зі Львова і турботливо запропонували нам підсісти до них 🤗). Як варіант, можна також брати авто в оренду в Одесі чи Херсоні (у першому випадку це можна зробити відразу в аеропорті, в другому – якимось чудом-автобусом-таксі добратись до Херсону, а там уже взяти авто).

Наш маршрут на 7 днів виглядав ось так на карті і ось так поденно:
День 1-2: Нічний потяг Львів-Одеса, Устрична ферма “Устриці Скіфії”, Хабловський задній маяк, Херсонський каньйон (Станіславські кручі)
День 3: Олешківські піски, Виноробне господарство князя П.М. Трубецького
День 4: Асканія-Нова, Лемурійське рожеве озеро, Скадовськ
День 5: Джарилгач
День 6: Залізний Порт
День 7: Херсон

День 1-2
Нічний потяг Львів-Одеса

Мандрівка почалась із ночі у потязі, для Дарусі це було вперше, а для нас – вперше у люксі 😎 Востаннє ми їхали потягом давним-давно і пам’ятаємо запах та романтику плацкарту. А тут тобі застелене ліжко, набір серветок для гігієни та очищення взуття і навіть телевізор, у який можна запхати флешку і дивитись фільм! Як тільки потяг рушив, Даруся піддалась на ритмічні колихання і заснула. Варені яйця ми не їли, але і без того поїздка була незабутня 😃 На замітку: для 3-річної дитини було б добре брати окреме ліжко.. двом спати на одній поличці – тіснувато.

Устрична ферма “Устриці Скіфії”
Поснідавши, ми відразу вирушили в дорогу і вже на обід ласували свіженькими устрицями, креветками, ухою та мідіями. Це навіть не порівняти зі смаком розморожених морепродуктів у Львові.. 😒 Поруч із фермою Тилігульський лиман, кайт-серфінгісти у небі та повітря із запахом соленої води. Дуже гідна локація для піт-стопу. Якщо компанія у вас невеличка (до 6 людей), то резервувати місце не потрібно, якщо ж більше – то краще наперед зателефонувати, щоб не стояти довго у черзі.

Хабловський задній маяк
Дорога до нього поганенька (м’яко кажучи), але маяк виглядає цікаво. Особливо враховуючи те, що він розташований не на узбережжі, а просто посеред поля. Мальовничо та незвично!

Херсонський каньйон (Станіславські кручі) 
Ця локація дуже вразила. Неймовірні краєвиди круч, які омиває Дніпровська Затока. Червонясті схили та ідеальний захід сонця. Саме тут знімали кліп Скрябіна “Місця щасливих людей” і скажу вам… не дарма!
І хоч купатись у затоці не надто приємно, адже дно кишить живністю: креветками, рачками (та й вода дуже мутна). Зате сапитись – одне задоволення (яке щастя, що Сергій напередодні придбав сап і не полінувався його взяти з собою) 🤗 Попередньо ми мали план заночувати в наметі та сплавитись на байдарках у кемпінгу Скелька-Тур, проте такі речі варто букати наперед, користуються попитом. Якщо ж у вас випаде можливість – обов’язково скористайтесь цією опцією, нашим друзям вдалось і вони залишились ну мега-задоволеними.

За один день на Херсонщині ми зустріли на дорозі куріпку, лисицю, знайшли шкуру змії та побачили величезну сколопендру 🙂 Що ж буде далі..

День 2
Дніпровські Плавні
Заночували ми в крутому місці – готель “Дельта Дніпра”, там велика територія, можна скупатись і в басейні, і в Дніпрі, взяти на прокат байдарки чи порибалити. А ще там смааачно! Ви колись куштували пельмені всередині зі щукою, ми теж ні… але це до сьогодні 😋 Вранці ми вирішили дослідити Дніпровські Плавні, коло готелю можна сісти на моторний човен і вйо! Ух, яка там краса! Словами не передати захват. Велика річка має десятки вузьких запливів, де осока та комиші лоскочуть плечі, усе у лататті, милують око білі та жовті водяні лілії. А ще багацько птахів: качки, мартини, баклани, чаплі і навіть… Пелікани! Незабутньо.

Олешківські Піски
Мабуть усі чули про українську пустелю. Так, вона існує. Правда знайти її не так просто 😅 Варто слідувати мальованим знакам НПП “Олешківські Піски”. Перед Раденськом повертаємо наліво і їдемо близько 2 км до залізничного переїзду. Праворуч від нього і буде ліс Олешківських пісків. Щоб зайти у пустелю потрібно заплатити за вхід в адміністрації парку та прослухати техніку безпеки. В пустелі є трохи живності, особливо варто остарігатись гадюк та павуків, які переважно ховаються в кущах. Поза тим у пісках є промаркований широкий маршрут. Погода там дійсно пустельна, було враження що підошви кедів поплавляться 😱 Тому довгий рукав, закрите взуття, штани, сорочка і капелюх не завадять, як і пляшка води! Краєвиди дійсно незвичні, можна пошукати сліди різних звірів на піску чи погратись у пасочки в другій за розміром у Європі пустелі (це рекомендація від Дарусі 😉).

Виноробне господарства князя П.М. Трубецького
Багата історією єдина виноробня на Херсонщині. Тут варто брати екскурсію (дзвонити їм заздалегідь, хоча б за день до візиту) та послухати про князя: як він робив бізнес і як беззмістовно помер (увага, спойлер 😄). Опісля пропонується дегустація молодого чи витриманого вина. І хоч тонко відчувати нотки яблука, кісточки зеленого абрикоса чи переспілої вишні нам не вдалось, зате навчились айрувати, нюхати, булькати вино і правильно відчувати післясмак 😋 Ця частина подорожі була найменш цікавою для Дарусі, то ж прийшлось компенсувати усе мультиком та смачною рибкою на вечерю (яку можна скуштувати у ресторані на виноробні). Заночували ми у Новій Каховці, Готель Premier на вигляд і по дизайну непоганий, але персонал і сніданки підкачали… тому не дуже рекомендуємо.

День 3
Асканія-Нова
Це заповідник, зоопарк і дендропарк. Звісно ж, найцікавіша частина – це побувати у заповіднику, але із цим є багато нюансів:
По-перше, відвідувачів туди пускають тільки за сприятливих погодніх умов, коли не надто спекотно, відсутня гроза та дощ. Відповідно навіть день наперед неможливо знати чи вдасться потрапити у Асканію завтра.
По-друге, зарезервувати місце на екскурсію – справжній квест. У заповіднику людей везуть організованою групою на машинах і з екскурсоводами, за день проходить 4-5 груп, але попереднього чи онлайн запису немає. Люди приїжджають з 6 ранку, щоб записатись у живу чергу і забити місце в екскурсійній групі. Звісно, ми не мали змоги приїхати ні світ, ні зоря.. та й не знали, що там така схема 😅 Але мені страх як хотілось відвідати Асканію, то ж я вирішили піти у обхід. Подзвонила по всіх номерах в інтернеті і вислухавши довгі пояснення, що це неможливо… таки вмовила жіночку розповісти, коли і звідки відправляється найближча група (в надії, що хтось із “записаних” людей не з’явиться). Вирушають такі експедиції біля козлятника всередині зоопарку і якщо удача усміхнеться, то водій може роздобритись та узяти вас до себе в кабіну (але я цього не казала 😏). Нам пощастило домовитись, проте Дарусю брати відмовився через вік та спеку. Макс вирішив посприяти здійсненню моєї мрії і поки ми їздили на сафарі погуляв з доцею по зоопарку.

Сам заповідник – це доволі велика обгороджена територія степу, де живуть коні Пржевальського, зебри, воли, ослики, муфлони, буйволи, сірі лелеки, сайгаки. Працівники Асканії стараються не втручатись у їхнє життя, лише підгодовують та роблять ветеринарні огляди при потребі. Розмножуються і народжують звірі самі. Сафарі цікаве, адже побачити впритул зебру та погодувати з руки – не те, що трапляється з тобою щодня. Правда, я чомусь уявляла, що це буде більше схоже на сафарі в Африці, де ти їдеш на машині і здалеку спостерігаєш за зграєю антилоп. Чи бачиш як біжить табун коней. Насправді тварини в Асканії доволі приручені. Під’їжджає вагончик, тварини біжать до людей, бо знають що у їх жменях соковита морква.. 😀 Екскурсія завершується панорамою унікальної ділянки первинного степу, до якої не добрались людські руки і яка ніколи не використовувалася для потреб сільського господарства. Це красиво.

Лемурійське рожеве озеро
Відразу варто зазначити, що на Херсонщині дощ – не часте явище, це щастя, якщо раз на місяць випаде. Але ми зі Львова здається привезли не лише валізи… Саме на під’їзді до Лемурійського озера, де грунтова дорога і схили – ми втрапили в зливу. Це було дуже епічно, ми босі і в дощовиках з’їжджаємо по грязюці до води. Яка зовсім не рожева… На щастя, ми зустрілись хлопця, який відразу спитав: “Ви приїхали дивитись чи в грязюку лізти? Бо якщо дивитись і фоткати, то вам не сюди, а в Іванівку. А якщо маститись лікувальними грязями, то це ідеальне місце (Григорівка)”. Ми ж були настроєні на “дивитись”, тому запакували наші болотяні ноги у сміттєві пакети і поїхали в Іванівку 😃 Саме там завершився дощ, вийшла потрійна веселка на все небо і відкрились неймовірні простори. Суцільний захват.

Дикі лебеді та качки, звивиста стежка зеленою рівниною, що веде до пастельно-рожевого озера. Воно справді рожеве! Було враження наче небо з озером зійшось в одне: хмари відбиваються у воді, як у дзеркалі. Вода солена до холєри і залишає цікавий масний слід на тілі. І як бонус – надзвичайно красивий захід сонця за десятком вітряків. Дуууже рекомендуємо!

Завершували день у Скадовську – місто, де час зупинився. Нас з коліжанками на першому курсі угараздило приїхати сюди на море. Від тоді нічогісінько не змінилось. Цього разу ми зупинились в готелі Адмірал Нельсон (краще з гіршого, занавіски з дельфінами, штучні квіти, нікудишній сервіс, дуже дивний сніданок, нічого приємного 😅). Єдиний плюс – звідси ми завтра поїдемо на Джа…

День 4
Джарилгач
Зі Скадовську на острів курсує рейсовий теплохід, проте їхати на ньому більше години, та й відпливає він лише 4 рази на день. Альтернатива – приватні човники, які ходять від центрального причалу та невеличкого приватного. Вони допливають до острова за 20 хв (ціна переважно 250 грн. за одного в один бік і 150 грн. назад). Рекомендую домовлятись із ними таки на приватному причалі, бо на центральному якась кругова порука і треба ледь не благати, щоб хтось взяв на борт 😌 Тому краще іти сюди. А далі вітер в лице, колихання на хвилях і потрапляння в дикий рай. Плисти можна або до Маяків, або до середини острова. Ми обрали перший варіант, бо у цьому місці острів завужується і є змога побачити дві різні частини – затоку та відкрите море. Один маяк – новий більш сучасний, інший – іржавий велет, який за переказами людей спроектував учень (чи учень учня, а може учень учня учня..) Ейфеля 😉 Коло них є прісна питна вода, невеликі кафе, а далі з одного боку – степ, а з іншого – кемпінги. Ми запаслись харчами, наметами, пальниками і пішли шукати гарні місця. Якщо ж вам не хочеться брати намет, то на місці їх можна орендувати уже розкладеними в місцях із тінню.

Джарилгач – дуже особливе місце. Так, навіть сюди добрались невеличкі будки з їжею та холодним пивом (але куди без цього), а поза тим – це дика природа, кілометри пляжу із ніжним дрібним білим піском, можливість побачити диких тварин і по-справжньому усамітнитись. Тут варто лишатись на ніч, а то й не одну. На віддалі від цивілізації, ми спостерігали за тисячами зірок, які то тут, то там падали, розсікаючи небо. Вгості до нас приходив рогатий самець лані, коло намету причаївся потішний богомол, підозрюємо, що кабани теж пробігали (вони дуже розбалувані людьми і залюбки порпаються у запасах їжі, коли випадає можливість 😊). Із Джарилгача часто видно дельфінів. Ну і без адреналіну не обійтись – на острові водяться гадюки та каракурти (павуки, більше відомі як “чорна вдова”), вони дуже отруйні, тому варто оминати босих прогулянок поміж кущів і дивитись під ноги 😉 Зі сторони Скадовська у морі більше рослинності і живності (можна руками молюсків збирати 😄), а з протилежного боку – дуже приємний берег, чистенька вода і суцільне задоволення. Тут знову в пригоді став сап-борд. Плавати на ньому – справжня медитація: гойдаєшся на хвилях, дивишся за обрій, слухаєш чайок і чуєш свої думки. Навіть Даруся не стрималась і сміливо гребла величезним веслом 😎 Враження від Джарилгача підсилила зустріч із Анжелікою та Тарасом, які теж мандрували Півднем і, незважаючи на поганий зв’язок, таки знайшли нас in the middle of nowhere 🙃

День 4-5
Залізний Порт
Наступного дня після ударної дози купання та засмагання ми повернулись до Скадовську. І знаєте… таки відкрили там одну непогану точку з їжею. Ресторанчик “Рибак” потішив і мідіями у вершковому соусі, і креветками, і навіть домашній чізкейком. Це було справжнє гастрономічне задоволення, після якого ми вирушили до Залізного Порту. Дорогою туди проїжджали херсонську версію “Тунелю Кохання” 😉 Дерева обабіч дороги утворили густий листяний прохід, дуже прикольно і мальовничо. Ну а в Залізному Порті ми відмовились від прибережних готелів, шуму, людності і осіли в прекрасній місцині – котеджі “Велес”.  Після активних мандрів так хочеться зупинитись в місці затишку, спокою і комфорту. Дерев’яні котеджі поміж великої території із травичкою, гамаки в затінку дерев, майданчик для доні, кафе з відкритою терасою, вечірні перегляди кіно просто неба, смачна кава, неймовірні вареники з вишнями – там було прекрасно УСЕ!
Вранці ми їздили на море, об’їдались пахлавою, збирали мушлі, обідали в центральній частині курорту, а далі на базарі закуплялись смакотами, фруктами, щоб усе це поїдати ввечері під настолки і розмови про все на світі. Тут ми спробували жовтий кавун, а я вперше покуштувала чурчхелу. Це була вдала жирна крапка у нашій подорожі 🤗 Далі друзі підкинули нас до аеропорту в Херсоні і вже за якихось пару годин ми лежали в рідному ліжку у Львові. Класно, що є нові літаки і внутрішні рейси від Sky Up. Погано, що в аеропорті зал очікувань дуже малий, вікна закриті, всі туляться одне до одного, там ні маска, ні антисептик не врятують 😅

Сказати, що це була вдала мандрівка – не сказати нічого. Ми побачили багато природніх красот, прокатались на усіх видах транспорту (потяг, корабель, машина, літак), після чого Даруся блискавично відпрацювала навик засинати, де б не була – чи то на катері, який стрибає на хвилях, чи то в літаку при зльоті – байдуже 😃

Маленький лайфхак для батьків: десь колись у мудрих мам я підслухала, що дитині важливо дати розуміння планів мандрівки. Залучити її до процесу підготовки. Тому я склала для Дарусі невеликий чекліст із локаціями чи подіями, які нас чекатимуть щодня у подорожі. Ефект був дуже класним, мало того, що вона взялась розфарбовувати наш план, то ще й запам’ятала локації – найдужче чекала Лемурійське озеро (навіть назву запам’ятала 😊). Далі в процесі мандрівки ми домальовували спонтанні пригоди та ставили позначки, що із запланованого ми вже зробили. Тепер цей блокнот – приємний артефакт, за яким доця з легкістю відтворить усі прожиті спогади. Ловіть маленьке відео для візуалізації (малювалось нашвидкуруч якщо що 😄):

Велике дякую Сергію та Лєні, що склали крутезну компанію, не дали нам розлінитись і таки змотивували разом здійснити цю подорож! Як бонус, ловіть рейтинг локації від учасників дійства.

Мандруйте, люди, це заряджає краще, ніж 8-мигодинний сон, серіальчик чи келих вина 😉
А наша країна має чим здивувати!


Можна поширити за допомогою:
  • Christine Slobodian

    Кльовий план ти для Дарусі зробила. І такі цікаві позначки вона поставила на виконаних пунктах! Ніяких там нудних галочок, в неї щось більше схоже на павучка з трьома ніжками 🙂

    А оця штука з рейтингом локації від учасників мандрівки – то теж гарна практика, помагає прокрутити собі в голові що відбулося за насичений подіями день чи тиждень і розкласти собі усе по поличках 🙂

    • Nastya Mryglod

      Я теж здивувалась Дарусиним позначкам 🙂
      Ще трошки і теж внесе свій вклад у рейтинги. Поки їй цікавіше часопроведення, а не природоспоглядання)
      Ну а ідея челіста – це від тебе до речі 😉

  • Angela Pidhomna

    Я просто в захваті! Так смачно це читати, згадувати:)
    А блокнотик із планом – то така тема!!!