Рік перший
[…Ми змогли! :)…]


Один рік! Цілий один рік нашій крихті. Здавалось ця дата така недосяжна… і що до того часу ми з Максом будемо вже всемогутніми та всезнаючими батьками (ага, авжеж!) 😀 Враження такі, що за цей рік відбулось подій, як за цілих п’ять, але все пролетіло так швидко, наче якийсь місяць-два. 20-ого квітня у мене весь день були флешбеки з того ж дня рік тому, згадувались моменти появи на світ моєї дитинці. Як же ми її чекали, як хвилювались, як же мучила цікавість, якою вона буде. І яке велике полегшення і щастя нахлинуло в перші секунди нашого знайомства. Зараз це все згадується без жодного відчуття болю, тільки трепет, приємне хвилювання в животі і велика радість.

Даруся змінюється із кожним днем. Її поведінка та звуки стають все більш усвідомленими і ми все краще розуміємо свою малечу. Мабуть найбільшим подарунком для нас із Максом було те, що Даринка почала проявляти знаки любові та ніжності… і не тільки в усмішках. Любить коло нас повалятись, наставляє щоки для поцілунків, тягне ручками до себе, обіймає, тулиться так сильно-сильно. Любить, коли ми заціловуємо її лоскітливі місця, задоволено регоче і втікає, проте погляд іскриться і промовляє: “Хутчіш злови мене!” 🙂

Міміка та емоції теж урізноманітнились, оце, наприклад, навчилась робити їжачка (натягує ніс догори та піднімає верхню губу), а потім зо два тижні день в день вичуджує таке. Згодом мама на свою голову навчила доцю показувати язика.. 🙂 Радіє кожному новому навику, корчить гримаси до дзеркала, регоче, притуляється личком впритул та лиже своє відображення 😀 Ще б пак.. таке симпатичне дитя, особливо із хвостиком (ура, волоссячко швидко росте, мимоволі мрію про косички, колоски, дульки і всі інші дівочі штучки 😇).

Наша перша улюблена тваринка – Песик. Якось прогулювались у парку і Макс казав доці: “Песик біжить! Дивись, песик біжить”. А Дарця пильно дивилась і мовляла: “пе-пе.. бі, пе-пе бі!” Ми спершу думали, що то чисто співпадіння. Але від тоді вона перша зауважує усіх песиків на вулиці і вже нам повідомляє: “ПЕ-ПЕ!” Тож не дивно, що першим вивченим вигуком було: “гав!”. Далі Даринка почала проводжати автомобілі на дорозі звуком: “вууу”. Ну а найбільший словесний прорив відбувся від час відвідин прабабусі у селі. Усіх звірят з наших книжечок ми мали змогу побачити вживу. Так новими улюбленцями стали кури і гучне: “ко-ко-ко!!” та гуси – “ґа-ґа-ґа”! Кіт від нас відразу втік на два дні, то ж наразі песики в топі 🙂

Узагалі Даруся від самого пробудження і до вечора белькоче. Може просто прокинутись вранці, всістись на диван і безперестанку базікати щось на кшталт: “Патєтьо тьо косьо тяпа”. Той малий мозок вхопляє усе, як губка, і тепер як ніколи ми бачимо швидкі зміни, безліч новинок і вмінь. Якогось ранку заходжу в кімнату, а Дарця сидить і плескає в долоні (ні, вона у нас до цього не робила тосі-тосі, тільки била кулачками один об одний). Я кажу: “ого, нарешті! то мама стільки вчила і ось звершилось!”. А Макс самовдоволено каже: “то просто Я вранці з нею грався тосі-тосі, от і навчилась” 😋

Маємо ще 2 зуби – це вкупі по чотири зверху і знизу – то вже можна порядно щось жувати та гризти. Дуже потішно виглядає, коли доня попихає собі їжу в роті наперед, щоб пожувати. Така зосереджена, нахмурена і губки бантиком 🙂 А що робити? Та й усмішка змінилась, кожного разу думаю, що милішої вже не буде (як от беззуба, як от з двома зубами внизу…), але ні! 😚

Однією з найпрактичніших новинок цього місяця – це показувати пальчиком на те, що хоче чи що цікавить. Така ніби дрібничка… але ж наскільки це полегшило нам завдання зрозуміти, що думається в тій маленькій голівці 🙂 Часом вона навіть робить хід конем: спершу проситься на руки, а як тільки піднімеш, то відразу тицяє пальцем, куди іти чи що їй дати (те, що не було в зоні досяжності на землі). Хитруля. Ну а решту штук може з легкістю взяти сама, залізти в шафку, відкрити шухляди, добратись до третьої полиці стелажу, відкрити шафу-купе, вилізти до батьків на коліна і вимагати все, що вони їдять-п’ють і так далі.

Ще одна практична дрібничка – Даруся нарешті дозволяє стригти їй нігті не під час сну. Спершу я думала, що то одноразова акція, але ні… тепер тільки так і стрижемо – це кайф! 🙂 Бо під час сну вона будиться… але найгірше, що мама зазвичай в той час теж дрімає… ну чи щось конче хоче щось встигнути зробити. А потім страждає від царапання і мама, і тато, і доця, і тітки… всі!)

Були цього місяця у нас проблеми з візком, Дарця вперто відмовилась в ньому спати, тож ерго тепер завше з нами 🙂 Версій причин є багато, але мабуть найправдивіша моєї коліжанки: “Настя, в тебе просто вже доросла дитина! Їй не цікаво возитись, вона вже хоче топати, роздивлятись, а спати вдома.” От тобі й на! Тільки я звикаю до одного режиму, доця підростає і “ламає систему” 🙂 Але таки правда, як тільки я прийняла нові правила гри у нас видався прекрасний день без плачу. Я повела доцю на майданчик і вона щасливо тупцяла коло лавки, гойдалась, повторюючи за мною: “гой-да-да”, рвала травичку, проводила пальчиком мурашок, бігала за голубами, тримаючи мене за руки. Таки доросла в мене дитина!

І ще один доказ тому – здача крові з пальчика на аналіз. Я сама не люблю тої процедури, в мене кров от ніколи не хоче литись і завше тиснуть той палець до посиніння. Коли ж доню кольнули і виціджували кров з манюсінького пальця, то вона лише зацікавлено дивилась і навіть не схлипнула. Моя відважна дитина! 🙂 У вигляді нагороди, доця отримала пластир зі звірятами, який їй неабияк сподобався. Вже вертаючись додому, я зауважила, що доця щось має в роті, витягую.. а то пластир, який вона успішно стягнула з пальця і смачно зажувала.

Узагалі той місяць видався багатим на події, людей та свята. Ми малювали писанки, святили вербу, тішились Великодню. Минулого року ми святили пасочки ще вдвох, а цьогоріч кошичок тримали малі руці, які священик щедро та рясно кропив на щастя-здоровля 🙂

І нарешті добрались до самого дня народження! 20 квітня ми вирішили провести день тільки утрьох, Макс взяв вихідний і ми влаштували собі сімейний тімбілдинг 🙂 Ранок у доні почався із першого подарунку – бізіборду. Її вистачило аж на цілих 10-15 хв (не смійтесь, то направду багато!). Сам бізіборд ми майстрували разом із Максом, якби комусь було цікаво що і як, можу поділитись досвідом, магазинами, лайфхаками 🙂

Потім ми разом поїхали в басейн, де доця видала всі свої козирі, адже тато вперше дивився як вона плаває! Навіть набралась сміливості і сама пірнала з бортика у воду, що раніше нам може два рази вдавалось.

А потім ми щасливі і задоволені поїхали до зоопарку “Лімпопо”, що у Меденичах. Оскільки доня зараз дуже цікавиться звірячою темою, то гріх було придумати щось інше 🙂 Найбільше їй до душі припав єнот, лама, мавпочки, різні пташки, але от павичі Даринку дуже лякали своїми криками (навіть леви, тигри та пантери порівняно з ними не були такими страшними). То був ідеальний день з чудовою сонячною погодою, незабутніми моментами та відчуттям “не можу повірити, що їй уже рік!”.

Ну а з нашими сімейними ми влаштували святкування на дачі. Я, як народжена в листопаді, завше заздрісно думала як же класно тим, хто може святкувати свій день народження на природі, коли тепло. Тому я відігралась на Дарусі 😀 Коли ми приїхали на дачу, то усі наші вже були там і, як в американських фільмах, галасливо зустрічали нас з вигуками та кульками. Спершу я навіть подумала, що запустили якийсь салют чи хлопавки. Але ні… вийшла досить кумедна історія. Моя мама хотіла прикрасити дачу і надула паро десятків кульок. Коли ми під’їжджали, то їх роздали дітям і тут вони ні з того ні з сього почали усі по черзі тріскати! Підійшовши ближче ми застали дітей лиш із букетом кольорових шматок 😀 Буде що згадати! Як і бомбезні конкурси, які понавигадувала моя Христя! От закупитись, приготувати щось, підготувати святкові прикраси і фотоальбом – то я ще спромоглась. Але святкові забави – то моя сестра в тому гуру: були і поїдання Даринчиної їжі, і сліпі вгадування предметів її побуту, і на око вимірювання, якою вона була при народженні, і вгадування улюблених пісень і багато іншого 🙂 Про ще масштабніші дитячі свята читайте тут. Наш сімейний день минув яскраво та зелено (для мене правда він проскочив як одна мить, десь як наше з Максом весілля 😀).

Даринка задула свою першу свічку на торті і хтозна може й загадала собі якесь маленьке-велике бажання. Сподіваюсь її чекає неймовірне, захопливе, велике майбутнє. А ми з Максом будемо поруч і собі тішитись, бо тільки будучи батьками можливо осягнути усі ті особливі переживання і безмежну самовіддану любов.
А ще, бути батьками – це знову повертатись в дитинство і переживати усе з початку 😅


Можна поширити за допомогою:
  • Olesya Mryglod

    Клааас, “вистояний” для мене видався допис, бо читаю пізніше – і від того ще класніший))))Бо ж тепер Дарусик ще більше прогресує ))))А Макс в тому тунелі – то на всі гроші!! 😀